«Теленовини» як жертва двох націоналізмів?

Володимир Павлів, для «Телекритики» 05-08-2009

18 липня Об'єднання українців Польщі розпочало збір підписів під листом протесту проти намірів закрити щомісячну україномовну програму «Теленовини», яка виходила від 1995 року на польському публічному телебаченні. Офіційною причиною для закриття програми, за твердженням керівництва TVP, стала криза, а точніше спровокована нею «оптимізація» витрат. На думку керівників польського публічного телебачення, «Теленовини» були проектом надто дорогим (програма хронометражем 25 хвилин виходила раз на місяць) і разом із тим низькорейтинговим. Згідно з дослідженнями, одноразово цю програму переглядало в середньому 140 тисяч глядачів. Аргументи телевізійного начальства були б, мабуть, переконливими з комерційної точки зору. Однак публічне телебачення у Польщі оперує поняттям місії. Частиною цієї місії є виготовлення та трансмісія таких програм, які ніколи б не знайшли місця на комерційних каналах. Це переважно програми про високу культуру, на релігійну й освітню тематику, а також програми для національних меншин.

Специфікою, а водночас і проблемою «Теленовин» було те, що програма виходила на загальнопольському каналі, а не на регіональному, як інші. Але ця специфіка є наслідком особливої ситуації польських українців, у якій вони опинилися після операції «Вісла», тобто примусового виселення з місця компактного проживання на сході Польщі і розпорошення їх по західних і північних землях, що належали до війни німцям. Тож українцям з-під Гданська часом хотілось би дізнатися з телебачення, як живуть українці в Ольштині. Українці в міру можливості проводять фестивалі, ходять на прощі, культивують народні традиції, але цього всього майже не показує TVP. Тож єдиною можливістю побачити такий захід були «Теленовини». Це особливо важливо в ситуації, коли справа повоєнних репресій комуністичної польської влади щодо української спільноти досі є відкритою раною. Тож, спонсоруючи телепрограму для української громади, польська держава не робить їй якоїсь особливої ласки, а лише сплачує певний борг сумління. (Тут було б доречно згадати, як безсовісно поводиться українська держава щодо польської меншини, але це тема окремої статті.)

Чи не знали про все це керівники польського телебачення, коли вирішили закрити «Теленовини»? Можна було б зрозуміти такий вчинок, якби TVP, боронь Боже, стояла на межі банкрутства. Але йдеться тільки про зменшення прибутків. Якщо в першому півріччі минулого року польське телебачення заробило чистими 1 млрд 320 млн злотих, то цього року за такий же період - «тільки» 720 млн зл.; важко повірити, що ліквідація «Теленовин» може покращити фінансовий стан такої великої фірми. Якщо комерційна аргументація видається не надто переконливою, починаєш шукати інших причин. Одну з них можна вбачати у політичних орієнтирах нинішнього керівництва TVP.

Після перемоги на останніх парламентських і президентських виборах у Польщі представників правих, помірковано-націоналістичних сил і створення ними ситуативних коаліцій із крайніми націоналістами, до керівництва багатьох державних і публічних фірм (публічне телебачення - одна з них) почали входити представники цих сил. Саме таким чином у травні 2006 року 28-річний Пьотр Фарфал опинився у наглядовій раді TVP. Це призначення з самого початку викликало скандали. Впливова «Газета виборча» в статті «Неонацист у TVP» оприлюднила фрагменти з біографії Фарфала. Газета написала, що до 2006 року Фарфал був членом націоналістичної організації «Всепольська молодь», а ще до того в одному з інтерв'ю називав себе скінхедом і позував на фоні плакатів з гаслами «Біла сила, арійська гордість» і «Вимагаємо позбавлення прав євреїв». Новий член наглядової ради подав позов проти газети за «неонациста», але справу програв. Окрім «Газети виборчої», факти з «неонацистського минулого» Фарфала оприлюднював також журнал антифашистського об'єднання «Ніколи більше», а його відставки вимагала громадська організація - Товариство проти ксенофобії й антисемітизму «Відкрита Річ Посполита». Нещодавно співпрацю з TVP припинив відомий німецько-французький культурний канал ARTE, керівництво якого визнало неможливим партнерство з каналом, яким керує людина, знана своїми націоналістичними поглядами. Але політична кон'юнктура зробила своє і в грудні 2008-го Фарфал очолив публічне телебачення. Саме на його плечі лягло нині нелегке завдання «оптимізації» витрат ввіреної йому фірми.

Чи все це означає, що «махровий польський націоналіст» знайшов нагоду поквитатися з нелюбими українцями? Невідомо. Але відомо, що націоналісти зазвичай не дбають про добрі відносини з іншими народами, а уявлення про місію мають досить особливе. До того ж у цій конкретній справі вони мають моральну підтримку частини польського керівництва і певних середовищ польського суспільства, які мають підстави ображатися на Україну й українців за... націоналізм. «Герой України» для Шухевича, «символ нації» про Бандеру, «скарб нації» про ОУН, УПА тощо - все це не залишилося непоміченим на берегах Вісли. Відомо теж, що вся традиційна ксенофобська публіка зневажливо ставиться до різноманітних меншин як до гірших і слабших, особливо якщо за цими меншинами не стоїть потужний захисник.

Показовий випадок маємо на польському публічному радіо - саме в ті дні, коли збиралися підписи на захист «Теленовин», керівництво відкликало з посади директора Польського радіо для закордону Андрія Рибалта, колишнього керівника української редакції. Причину цього досить несподіваного рішення почали вбачати у конфлікті з єврейською редакцією, котра не погодилася на антикризове скорочення фінансування, яке торкнулося й усіх інших. Колектив єврейської редакції написав листа до впливових польських політиків і в результаті бюджет редакції зазнав найменшого секвестру. Після вирішення скандалу на своє місце повернули й Рибалта.

В українських же «Теленовин» особливих захисників не знайшлося. Лист-протест за день до завершення збору підписів підтримало близько півтори тисячі осіб - польських українців, трохи поляків і зовсім трохи підписантів із України. Українські інтелектуали в цей час зверталися з відкритим листом до президента США Обами, щоби він не покидав напризволяще Україну. Українські полонофоби з товариства «Надсяння» звинувачували своїх польських візаві у перекрученні історії волинської трагедії. Чим займалася політична еліта - ми всі знаємо. Апеляція окремо взятої депутатки Анни Герман до польських колег із обіцянкою «ми, українські парламентарі, будемо робити все від нас залежне, щоб сприяти задоволенню потреб польської громади в Україні» навряд чи переконала депутатів Сейму. Та й узагалі, чи українці у світі мають надійного захисника в особі української держави, українських еліт чи української громадської думки? Про це добре знають і в Польщі.

Тож «Теленовини» скоріш за все зійдуть із польських екранів з офіційним присудом - «криза». А нам нарешті не зашкодило б усвідомити, що кризи по одинці не ходять і, до того ж, б'ють передусім по слабких місцях.

Володимир Павлів, публіцист, керівник відділу інформації УКУ

Версія для друку * Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.