Дик Йоко…

Павло Кнур , для «Телекритики» 30-07-2010

У 2010 році відзнято одразу дві короткометражки за п’єсою «Йоко та самураї» Леся Подерв’янського. Одну з них презентуватимуть 2 серпня в київському клубі «44»

Препаровані на цитати п'єси Леся Подерв'янського хтось був просто зобов'язаний екранізувати. На моїй пам'яті за його творами відзнято три  короткометражки. Спочатку була по-студентськи старанна робота спудеїв Києво-Могилянської академії за «Гамлетом» (частина 1 і 2). Бурлескно-вертепні костюми, декорації, музичний супровід, закадрова озвучка - одно слово, хлопці та дівчата старалися. Just for fun.

Від того часу минуло 5 років і ось у 2010-му було відзнято аж дві відеороботи за п'єсою «Йоко та самураї». Збіг містичний, але і п'єса непроста - все ж таки містично-самурайський детектив!

Пальму першості прибрав до рук продакшн «Zhytomyr LD». Якість житомирського Йоко недалеко втікла від могилянського Гамлета. У засніженому українському лісостепу хлопці у маминих махрових халатах рубаються дерев'яними мечами.

Друга спроба екранізації виглядає більш презентабельно. В мережі ви її поки що не знайдете і дерев'яних катан там не побачите. Зйомки проводились у травні цього року силами Кам'янець-Подільського міського військово-історичного товариства та студії «Яд» Ігоря Гаріна. У вільному доступі картина з'явиться в серпні, охочих потрапити на безкоштовну прем'єру творці фільму запрошують 2 серпня о 19.00 в київський клуб «44». А трейлер «Йоко..» можна переглянути вже зараз .

Середньовічно-сарматське тло картини - справа рук кам'янецьких реконструкторів. Українська військова історія XVII століття - сфера їх глибоких зацікавлень. Костюми та зброя у фільмі - не театральна бутафорія: у ролі реквізиту знімалися відтворені реконструкторами зброя та спорядження. Між іншим, у Кам'янці вони є активними розробниками унікального фестивалю Terra Heroica, а коли стає сумно - забавляються тижневими походами в гори, відтворюючи побут, наприклад, подільських опришків. 

Великі експериментатори та впертюхи, майстри фехтування, стрільби та інших справ чоловікові сородних - хіба не справжні самураї? Коли учаснику військово-історичного товариства Павлу Білоусу спало на думку екранізувати п'єсу - з кастингом не виникло жодних проблем. Та й Ігор Гарін давно виношував ідею зняти щось в дусі «Пропала грамота - 2». Усе-таки фантасмагоричний образ козака-самурая в українському мистецтві фішка не нова, якщо навіть відкинути те, що у їхні вуста Подерв'янський-сан вклав цілком автентичні вислови.

До того ж творцям вдалося зберегти те найцінніше, що так люблять фанати українського драматурга №1 - його голос. Як на мене, справжні прихильники Леся нікому і нізащо не пробачать переозвучку закарбованих у пам'яті цитат, і якісь там акторські голоси замість іронічних інтонацій майстра сприймаються вірними як наруга над святинею.

Втім, не обійшлося й без кумедних режисерських знахідок. Чорного кота в фільмі грає плюшевий ведмедик, самураї п'ють чай, активно вовтузячи у горнятках пакетики, обличчя ворога відблискує у самоварі, а замість відірваного вуха в роті японської відьми - вареник. Відер крові, польотів у стилі Хон Гіль Дона, ефекту старої плівки та інших чудес постпродакшну у стрічці вистачає. Оскільки зйомки проводилися під час чергових народних гулянь - особливо цікавих глядачів довелося видаляти з кадру фотошопом.

Якщо далі намагатися розкладати фільм на молекули і застосовувати сякий-такий аналіз, то простору для цієї забави майже не залишається. До прикладу, гра акторів у кам'янецькому варіанті «Йоко...»: неможливо визначити, наскільки вони круті. По-перше, студія «Яд» майже ні на йоту не відходить від п'єси, а по-друге, синхронізація акторських діалогів із авторською начиткою п'єси - суцільна обробка. Для вербальних вправ нам лишилося небагато: антураж, декорації, костюми та Його Величність Постпродакшн. Ну і, безперечно, оригінал твору, який в умовах релігійного фльору навколо Подерв'янського аналізувати мені бракує духу.

Як на мене, найголовніше в екранізації «Йоко та самураї» у Кам'янці є те, що вона позбавляє українських режисерів права на стару пісню «Ой горе вітчизняному кінематографу». Адже з розвитком цифрових технологій кіно може знімати кожен, хто тільки хоче, а не той, хто має посвідчення спілки кінематографістів.

Між іншим, сам Лесь відреагував на появу фільму практично: нагадуванням про авторські права в разі комерційного успіху. Проте знімальна група чемоданів із грошима не чекає, зате планує популяризувати короткометражку в мережі.

Фото - http://www.radikal.ru/

Версія для друку * Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.