Вони воювали не за батьківщину
Андрій Кокотюха , для «Телекритики»
11.05.2010 07:45
Телефільм «Паршиві вівці» є передовсім гостросюжетним кіно, а не черговою ідеологічною диверсією на тему другої світової

Щоб відразу чітко окреслити свою позицію і дати зрозуміти, чому хід подальших думок вашого автора стосовно прем'єри чотирисерійного фільму виробництва Film.ua «Паршиві вівці» (ICTV, 10 травня, 19.00) саме такий, скажу - мені як глядачеві фільм сподобався. Стрічка молодого українського режисера Сергія Чекалова цілком відповідає моїм нинішнім глядацьким потребам у фільмах про війну, яку Сталін та Гітлер вели в 1941-1945 роках. І, на відміну від попередньої роботи цього режисера, серіалу «Загін», суперечливих вражень не викликає.

 

Більше скажу: якби я перед «Паршивими вівцями» не переглянув початок епопеї Нікіти Михалкова «Стомлені сонцем-2: Передстояння», то враження про телевізійну стрічку, зроблену без претензій на пафосну радянську епічність, були б зовсім інакші. Мабуть, десь подібні до вражень Олега Тягнибока, якого фільми про «нашу» перемогу в українському телеефірі вже задовбали. Дякую Нікітє Сєргєєвічу - він зайвий раз довів, що все серйозне і справжнє (без лапок) кіно про реальне обличчя тієї війни вже давно зняте, причому - без його участі. Таких стрічок насправді небагато, бо так і повинно бути, коли говориш про витвори кіномистецтва. Назву кілька: «Райдуга» Марка Донського, «Летять журавлі» Михайла Калатозова, «Живі та мертві» Олександра Столпера, «Перевірка на дорогах» Олексія Германа, «А зорі тут тихі» Станіслава Ростоцького, «Сходження» Лариси Шепітько, «У бій ідуть лише «старики» та «Ати-бати, йшли солдати» Леоніда Бикова, «Йди та дивись» Елема Климова і, нарешті, фільм про мир, але з присмаком війни «Білоруський вокзал» Андрія Смирнова. У новітні часи більш-менш наближеним до цього переліку можна вважати хіба стрічку «Свої» Дмитра Месхієва.

 

Здається, все. Маститі кінокритики точно знають більше. Але, повторюся, мій рейтинг серйозних фільмів про ту війну, які справді чіпляють за живе, - це рейтинг пересічного глядача. Тому дуже прошу і пана Тягнибока (якщо він, звісно, прочитає мій текст), і всіх, хто неодмінно почне називати новий український телевізійний художній фільм «Паршиві вівці» спекуляцією та грою у ворота путінського імперіалізму, добре подумати перед тим, як давати подібні оцінки.

 

Адже насправді «Паршиві вівці» не слід порівнювати з беззаперечним, сподіваюсь, шедевром на кшталт «Іди й дивись». Це зовсім інший жанр - військово-пригодницьке кіно. Героїчна драма, мета якої - запропонувати глядачеві історію з гострим сюжетом, якісний (справді якісний!) постановочний екшн, давайте не боятися цього слова - розвагу на тему тієї війни. За стилістикою цей фільм наближається до типового вестерну, одночасно повторюючи кращі традиції не просто радянського, а українського радянського постановочного військово-пригодницького кіно, яким, до речі, свого часу славилися як студія ім. Довженка, так і Одеська кіностудія. Звісно, підкоригованого впливом «Міцного горішка» - фінальна сутичка колишнього розвідника Пікассо з командиром німецьких диверсантів інших асоціацій просто не викликає.

 

На моє особисте щире та глибоке переконання, сьогодні краще та чесніше зробити таке кіно на воєнну тематику, яким вийшли «Паршиві вівці», аніж створювати те, що під назвою «Стомлені сонцем-2» наваяв метр.

 

Семеро кримінальних злочинців утекли з табору і переховуються на тихому хуторі, де колись жили репресовані сталінським режимом старовіри. Сталося це восени 1941-го, червона армія відступає, в тил «нашим» закидають групу німецьких диверсантів, і вчорашні злочинці, серед яких, звичайно ж, опинився засуджений за зраду батьківщині колишній чекіст, дають ворогу бій. У смертельній сутичці виживуть не всі...

 

Ось такий сюжет, і він простий лише на перший погляд. Бо пора, нарешті, пояснити, що мене як глядача в сюжеті влаштовує. Насамперед, сама ситуація: кримінальні злочинці, злодії та вбивці під орудою пахана тікають з табору ГУЛАГ. В світлі останніх настанов Путіна-Табачника на те, що радянська влада все ж таки була суворою, але справедливою, адміністрація радянських таборів повинна являти собою в кіно колективний образ працівника НКВС, безкомпромісного патріота радянської батьківщини, який готовий мочити в сортирах усіх, хто опинився за колючим дротом. Натомість сценарист Ігор Швецов, режисер Сергій Чекалов і актори (особливо - Віталій Кіщенко в ролі шаленого та безумного майора Ричигіна, чекіста з явно садистськими нахилами) показали мені таких «наших», якими вони здебільшого насправді були: вертухаїв, алкоголіків, людиноненависників, вірних соколів товариша Сталіна. Навіть німецькі десантники наділені більш людськими якостями, хоча вони - вороги без лапок. Особисто мені сподобалося, коли бандити перевдягнулися в форму вбитих енкаведешників, і цивільні громадяни зовсім не розрізнили підміни. Я, між іншим, теж не бачу різниці...

 

Таким чином, герої стрічки, кримінальні злочинці, опинилися поза законом і можуть розраховувати лише на себе. Для них ворог як влада, так і окупанти. А саме таким і є типовий герой хорошої пригодницької історії - над ним, героєм, просто нема начальства, яке буде наказувати. Він воює (так само, як і голосує) проти всіх. Він у конфлікті з будь-якою владою: радянською, гітлерівською, «помаранчевою», «біло-блакитною». Він береться за зброю, не бажаючи воювати за батьківщину, бо його вороги - як гітлерівці, так і комуністи, йому погано за обох режимів.

 

У «Паршивих вівцях», крім майора Ричигіна, є багато цікавих персонажів. Наприклад, професійний картяр Сич (Олексій Лонгін), «ведмежатник» із Одеси Штопор (Михайло Тарабукін). За три з гаком години фільму акторам вдалося показати переродження своїх героїв: спочатку позицію «це не наша війна», потім налаштування «краще служити німцям, ніж красноперим», нарешті - «смерть фашистам». Але кримінальних злочинців спонукала взятися за зброю не любов до рідного краю, захопленого ворогом. Насправді більшість із них уже збиралася тікати подалі від війни. Та в них на очах німці повісили інваліда-конюха за звинувачення в убивстві німецького солдата, яке скоїв з похмілля Штопор. І тепер зеки, котрі, як ніхто, знають, що таке несправедливість, починають мститися.

 

Проведу кілька паралелей. У юнацькому вестерні «Невловимі месники» четверо підлітків, хто забув, вливаються в лави бійців червоної армії лише в другій, менш цікавій частині трилогії про невловимих. На початку історії вони просто мстяться бандитам Лютому і Бурнашу за смерть Данькового батька. Тобто, жодної класової боротьби - лише особисті мотиви. В іншому фільмі, «Біле сонце пустелі», червоноармієць Сухов належить до червоної армії лише за формальними ознаками. Насправді ж його мета - врятувати жінок, яких хоче вбити їхній колишній чоловік, бандит Чорний Абдула. Такі мотивації, як помста, боротьба за виживання і бажання врятувати окремо взятих мешканців покинутого хутора роблять історію «паршивих овець» справді більш реальною, ніж якби вони прониклися раптом патріотичними почуттями і влилися в ряди червоної армії, ставши пліч-о-пліч із безумним майором Ричигіним, фаталізм якого нагадує фаталізм генерала Хлудова зі стрічки «Біг», а манера грати цю роль Віталієм Кіщенком чимось подібна до манери неперевершеного Владислава Дворжецького.

 

Справедливості ради слід зазначити: загальне позитивне враження від пригодницького фільму псують декілька зайвих, як на мій суб'єктивний погляд, деталей. Скажімо, зовсім не потрібен персонаж, якого грає Володимир Толоконников, - місцевий знахар та пророк, котрий спочатку прирікає зекам важку долю, потім вінчає одного з них із сестрою «ворога народу» на прізвисько Пікассо, далі веде розмову на релігійну тему з паханом, і нарешті - мужньо гине, спалений у власній хаті, прорікаючи перед тим німцям загибель. Тему невідворотності долі можна було, як на мене, показати не так топорно. Або - любовна лінія, абсолютно змазана та схематична, виправдана хіба тим, що зек, якого полюбили, вижив під уламками будинку. Типу, кохання врятувало... Чи вживання зеками 1940-х років у своєму жаргоні сучасних словечок на кшталт «по ходу»: цей сленговий вираз уперше прозвучав із великого екрану в «Бумері», а загалом є новотвором 2000-х, про що пише у своєму «Новом словаре модных слов» російський автор Вл. Новіков.

 

Нарешті, я б розглядав «Паршиві вівці» як завершальну частину своєрідної трилогії військово-пригодницьких стрічок, знятих силами Film.ua останнім часом. До неї входять «Полювання на Верфольфа» (режисери Євген Митрофанов) та «Третього не дано» (режисер Сергій Сотниченко). І якщо стрічка Сотниченка викликала, м'яко скажемо, невтішні відгуки, то «Полювання на Вервольфа» 2009 року на VII Міжнародному фестивалі військового кіно ім. Юрія Озерова (це не спортивний коментатор, а постановник одного з радянських касових хітів, епопеї «Звільнення» («Освобождение»), там, де Михайло Ульянов вперше зіграв маршала Жукова - А.К.) відзначена нагородою як найкращий серіал.

 

Підсумуємо: саме як гостросюжетний серіал «Паршиві вівці» і слід сприймати. Бо черговою ідеологічною диверсією він не є. Брехнею про війну - теж. І навіть дає корисну інформацію по те, що радянський НКВС поруч із гітлерівським гестапо - вороги всього живого. А ненависть до конкретного ворога та послідовність дій, спрямованих на його знищення, не має нічого спільного з записним ура-патріотизмом.

 

Фото - ictv.ua

Теги:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Погода, Новости, загрузка...
Коментарі наших відвідувачів:
Злой // 15.05.2010 00:16
А ВАМ уже сколько раз нужно говорить, что украинского единного языка, не существует в природе. Суржик от всех помаленьку. На запад - один, а на восток другой. Одно слово - пуповиноризка.
кокотюха // 14.05.2010 07:45
"о`кей", "комп`ютер", "кросівки" - теж не українські слова. список далі продовжувати? хто кого навчає мови, цікаво? а "топорно" - ідіома, бо "сокирно" - їй-право, не звучить. nакі ж усі грамОтні, с строєм не ходять...
"цей сленговий вираз..." // 13.05.2010 20:05
По ходу: Коли вже берешся навчати мови, то мав би знати, що немає "зради батьківщині", а є "зрада батьківщини". І "топорно" - слово не українське, хоча топірці і в нас є.
sofo // 13.05.2010 11:13
2 opus dei: дешевое низкокачественное не собирает показателей в 2 раза выше средних, как бы удачно не сложились обстоятельства. а по поводу снять что то про шаровары - так снимите! судя по вашим комментам вы человек мега-профессиональный, не один блокбастер сделали. вперед!
Opus Dei // 12.05.2010 20:49
Большая свинья, которую подкладывают такими фильмами отечественной киноиндустрии. Дешевое низкокачественное фуфло по удачному стечению обстоятельств получает высокий рейтинг - значит нет стимула вкладывать в качество, повышать уровень сериального производства, расширять тематику, искать свое лицо и т.д. Главное - урок и немцев еще стотысячпяцот раз тупо показать пиплу, и рекламы побольше запихать, шоб хавал.
    +Додати
    * тільки для зареєстрованих користувачів
     введіть код:


    Всі коментарі
    Читайте також:
    Посилання за темою:
    НОВЕ НА «ТЕЛЕКРИТИЦІ»
    18:00 23.11.2014
    Петро Бурковський для MediaSapiens
    14:49 23.11.2014
    Голназ Эсфандиари, «Радио Свобода»
    14:29 23.11.2014
    Дуся Катасонова
    13:03 23.11.2014
    Питер Померанцев для «Новое время»
    12:54 23.11.2014
    Роман Гривінський, Вадим Лубчак, «День»
    12:00 23.11.2014
    Отар Довженко, Ірина Андрейців для MediaSapiens
    19:15 22.11.2014
    Олександра Індюхова, Deutsche Welle
    Загрузка...
    News Join
    Погода, Новости, загрузка...