Важко перші 50 років. До ювілею «Радіо Промінь»
Дмитро Іванов, для «Телекритики»
23.04.2015 17:00
1965-й. У цей рік молоді Іван Драч та Юрій Іллєнко дебютували з неймовірною на той час «Криницею для спраглих», а брати Стругацькі написали не менш знакового «Равлика на схилі». Це був останній рік справжньої «відлиги» — Брежнєв, що копнув Хрущова, вже почав закручувати всім відомі гайки на гвинтиках

Восени почалися перші масові арешти молодої української інтелігенції, Ліна Костенко кинула квіти братам Гориням у залі суду, під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» Василь Стус та В'ячеслав Чорновіл закликали всіх, хто проти репресій, встати, а Іван Дзюба згодом написав дослідження «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

 

Але це буде потім. А поки буяла справжня весна 1965-го, і по «Українському радіо» звучав щойно записаний хіт нині забутого композитора Бориса Буєвського «На долині туман» у виконанні молодого Миколи Кондратюка, від голосу якого в дівчат паморочилося в голові. Всім щиро хотілося змін, і навіть далекий від таких бажань уряд УРСР раптом спромігся на крок доволі несподіваний - заснував нову й фактично розважальну радіостанцію. Втім, задум влади легко розшифровувався рядочком із урядової постанови - на прохання численних власників радіоприймачів. Тих самих - компактних, транзисторних, які тоді масово з'явилися замість незграбних радіол і стали певним символом послаблення режиму. Очевидно, за логікою трансляції концертів західної естради у великодню ніч, цей хід був покликаний відволікти публіку від слухання «ворожих голосів». Ось так і виникло «Радіо Промінь».

 

 У студії під час марафону до 50-річчя - Дмитро Іванов, Ольга Бродська, Олена Зілінченко, Ярина Скуратівська, Ніна Жежера, Вікторія Польченко, Роман Коляда

 

Втім влада не завжди уявляла наслідки своїх дій. Тоді, 22 квітня 1965 року, коли Державним комітетом Ради Міністрів УРСР по радіомовленню і телебаченню було підписано наказ № 117 про створення з 26 квітня «інформаційно-музичної радіопрограми "Промінь"», мало хто міг передбачити, що «Промінь» із часом стане носієм усієї тієї прихованої антирадянщини в молодіжній культурі - джазу, року, фолку і всіляких їх відгалужень. Навіть сама українська мова в манері роботи ведучих на «Промені» стане вербальним знаком інакшості для слухачів. Недарма багато років протягом існування «Променя», та й досі його протиставляють російському аналогу - «Маяку». В цьому протиставленні, в давніх редакційних бувальщинах про більший слухацький успіх або цікавіші проекти «Променя» ховається цілком здорове бажання нарешті позбутися комплексу меншовартості, який навіювала київським колегам зі столиці вся радянська телерадіомовна номенклатура.

 

Колишні та нинішні працівники «Променя»: Віталій Прудиус, Ярина Скуратівська. Вероніка Маковій, Ольга Іванова, Ніна Жежера, Дмитро Іванов

 

Щоправда, майже половину всього часу існування «Промінь» був просто другим каналом мовлення УР і не мав, як нині, власного редакційного колективу - тоді всі редакції радіокомітету виготовляли програми і для першого, і для другого каналів. Повноцінне денне мовлення з 6.00 з'явилося на «Промені» 1971 року, а цілодобовим він став із 1976-го. Від самого початку була запроваджена дивна сітка мовлення, в якій теж відчувалося протиставлення «Маяку» - новини виходили кожної 15-ї та 45-ї хвилини, й навіть традиційні сигнали початку нової години на «Промені» були відсутні - просто грала музика. Цікаво, що навіть в часи застою «Промінь» був відмінний від УР-1 за змістом: там не було засилля партійно-радянської балаканини, натомість три чверті інформаційних випусків складали зарубіжні новини, та й музична частина ефіру часто ставала полігоном для нових записів, які з різних причин не потрапляли на Перший канал. Музичне наповнення не обмежувалося естрадою - звучала й симфонічна музика, й хорова (в такому трактуванні подавали часто те, що ми звично називаємо народною музикою чи фольклором).

 

За пультом керуванням ефіром - режисер Артем Безручко

 

З початком трансформації радянського застою «Промінь» виявився полігоном для творчих ідей. Тоді на «Українське радіо» прийшла працювати нова генерація журналістів, але, як не дивно, рушієм стали не стільки вони, скільки музичні редактори, переважно нещодавні випускники консерваторій. Прообразом нинішнього «Променя», в основі формату якого й зараз вільна розмова у студії, стали кілька абсолютно нових для «Українського радіо» проектів. Першою була програма «Контакт» (що вийшла в січні 1988-го), започаткована гуртом однодумців на чолі з Миколою Аммосовим. Він очолив відділ музичних коментаторів - дещо несподіваний підрозділ, створений у структурі головної редакції інформації УР. Це була перша й цілком успішна спроба перейти від дикторсько-беземоційного мовлення до авторського та особистісного спілкування зі слухачем.

 

Програма тривала у прямому ефірі понад дві години й виходила в ефір щобудня о пізній вечірній порі.  Її перші ведучі, які працювали парами, - це вже визнані майстри радіожурналістики: журналісти Сергій Коротаєвський, Василь Бирзул, Олександр Бутко, Людмила Самаєва, Юрій Мозолевський, Віктор Лешик, музичні коментатори Вероніка Маковій, Олександр Васильєв, Олексій Коган, Олег Горський, Емма Бабчук, Олександра Венедиктова. Музика та інформація поєднувалися невимушеною розмовою ведучих у студії, також до них долучалися й гості, а ще вперше тоді почали використовувати телефонні дзвінки слухачів. Спершу навіть не було технічної можливості спрямувати голос додзвонювача у прямий ефір, тому спеціальний редактор періодично передавав до студії думки слухачів, записані на папері.

 

 

 

 Робоче місце ведучих

 

Зміни торкнулися й інших редакцій «Українського радіо». Журналісти потіснили дикторів у ранкових випусках новин, з'явилися нові проекти, як-от радіостанція «Молода гвардія» чи перше й дуже успішне скетч-шоу (хоч тоді й слів таких не знали!) «Бліц», яке вели у прямому ефірі Микола Костюков, Володимир Нечипорук та Олесь Гоян. А на «Промінь» прийшла політика, і з нею в ефірі з'явилися ті, кого там не можна було нещодавно уявити - дисиденти, в'язні сумління та представники української діаспори. З початку 1990 року керівництво Держкомтелерадіо дало добро на вихід в ефір інформаційно-музичної програми «Три кольори». Команда ведучих - Радислав Чумак, Дмитро Понамарчук, Андрій Дерепа, музичний коментатор Ярина Драбина (з ними в якості стажера-студента автор цих рядків, а також режисер Наталка Мельник і звукооператор Лідія Козлова) своїх поглядів не приховували - провідною тематикою програм став тоді український національно-демократичний рух та його історико-культурна складова. У студію приходили депутати першого демократичного скликання ВР, засновники Народного руху та «Просвіти», учасники Революції на граніті, політичні в'язні, щойно звільнені з радянських таборів, історики, які почали вивчати факти Голодомору.

 

Вперше в студії «Променя» з'явився керівник «вражого голосу» - тодішній очільник української редакції «Радіо Свобода» Богдан Нагайло. Й музика була відповідною - звучали пісні переможців першого фестивалю «Червона рута», щойно зроблені записи «Братів Гадюкіних», антирадянська творчість Тризубого Стаса, ексцентричні витівки львівського театру «Не журись!», репортажі з фестивалю «Вивих». Листи слухачів приходили мішками, дзвінки не вщухали навіть опівночі після ефіру - половина слухачів кляла нас останніми словами, друга дякувала й пускала сльозу. Й не дивно, що «Три кольори» виявилися єдиним проектом «Променя», доля якого вирішалася на політичному рівні і який став останньою жертвою комуністичної цензури - програму закрили рішенням останнього (!) в історії пленуму ЦК КПУ майже напередодні ГКЧП і всіх наступних подій, які призвели до проголошення Незалежності.

 

 

 Пошуки правильної тональності перед ефіром - бандурист Тарас Яніцький

 

«Радіо Промінь» як повноцінний творчий колектив лише на кілька місяців молодший за нашу державу - в нинішньому вигляді він існує з 2 березня 1992 року. В основі концепції мовлення тоді ініціатори створення каналу (й тут знову чільною була концепція Миколи Аммосова) заклали природні денний і тижневий цикл життя людини - прокидання, робота, дозвілля, відпочинок. Відповідно, день мав блочну структуру, щодня працювала окрема ефірна бригада, яка готувала основні програми й анонсувала події наступного дня. Але головною відзнакою «Променя» стала поява свого фірмового стилю, в основі якого - суголосне звучання всіх ведучих, яких добирали з особливою ретельністю, а також відповідне їм музичне оформлення, «сорочка» каналу. А критерієм став бездоганний смак основної команди «Променя». В ефірі звучали кращі зразки світової музичної спадщини плюс найцікавіші проекти сучасних музикантів - притому рівноцінне значення мали й академічна музика, і джаз, і фолк, і рок. Для тогочасних слухачів «Промінь» став музичною енциклопедією, достатньо згадати хоча б такі рубрики та програми, як «Усі пісні "Бітлз"», «Антологія бельканто», «Вибрані сторінки джазу», «Ретро», «Рок-архів».

 

У студії наживо грає та співає етно-джаз проект Лаури та Христини Марті

 

Про джаз на «Промені» варто сказати окремо, хоч ніколи радіостанцію не можна було би назвати повноцінно джазовою. Але він був камертоном і задавав загальний стиль мовленню - драйвовий, трохи іронічний і, безперечно, інтелігентний. У цьому заслуга всіх ведучих потроху, але найперше Миколи Аммосова та, звісно, Олексія Когана, який саме зі слухачів «Променя» почав формувати в Україні нині численну аудиторію любителів джазу, та й сам став завдяки цьому не просто відомим джазовим журналістом, але й генератором розвитку джазової культури в Україні. Варто згадати і джазового оглядача Дмитра Гальону, який вів класний музичний проект «Навмання», завдяки «Хіт-параду 12-2», який вели Олег Горський та Ірина Бондаренко.

 

За короткий час на початку 90-х «Промінь» став безперечним лідером смаків для молодіжної аудиторії та меломанів різних поколінь. Відповідно, й усі провідні музичні релізи не відбувалися без «Променя». Тепер ці факти з історії стали джинглами, які звучать в ефірі до ювілею станції. Мало хто пам'ятає, наприклад, що велика частина тогочасних естрадних шлягерів з'явилися завдяки «Хіт-параду 12-2», який вів Олег Горський. Це був справжній конкурс, де переможець визначався голосуванням слухачів. В одній із програм з'явився нікому не відомий співак-аматор із Миколаєва з піснею «Не тревожь мне душу, скрипка». Пісня сподобалася слухачам - і це був старт кар'єри Валерія Меладзе. А вже легендарна «Україна» Тараса Петриненка вперше прозвучала в радіоефірі завдяки Вероніці Маковій, яка ввімкнула її зі словами: «Можливо, нас за це заарештують, але я поставлю цю пісню!». І вже якщо зайшла мова про власницю фірмового голосу «Променя», треба згадати, що саме вона задавала стиль і піднімала вище за всіх планку професійних вимог до себе, а на неї орієнтувалися всі інші. Один із проектів, який із колегами започаткувала й вела на «Промені» Вероніка Маковій - бурлескний «Гарячий компот» - став кузнею кадрів для молодих журналістів та діджеїв, більшість із яких зараз уже досвідчені акули шоу-бізнесу.

 

У нас сумно не буває - ведуча Ольга Бабчук та політолог Сергій Таран

 

Понад 20 років тому ще ніяких ефемок не було, але саме тоді на «Промені» з'являлися сучасні радіопроекти, що нині є на будь-якій станції - «Експрес-концерт на замовлення», гра «Пан або пропав», або хіт-парад American Top 40 легендарного американського радіо ведучого Кейсі Кейсема. Втім, «Промінь» зберігав і кращі традиції розмовного радіо - філософські роздуми у «Вечорі з Галиною Дмитрієнко», історичні мандрівки Києвом із Володимиром Поповим у програмі «Відкриті двері» чи молодіжний проект «Європа-центр» який вела низка журналістів-початківців.

 

Не можна сказати, що «Радіо Промінь» нині геть інший, ніж на початку 90-х - вчителі, що пішли на пенсію або у кращі світи, встигли наступне покоління чогось, та навчити. Прямі ефіри, чимало гостей, невимушене спілкування, контакт із слухачем, обшир української та іншої музики, різноманіття тем, у тому числі й тих-таки політичних - усе це «Радіо Промінь» сьогодні. Тривалий час радіостанція була аполітичною з міркувань суто форматних, оскільки позиціонувала себе як музична, молодіжна, пізнавальна. Але Майдан, який у 200 метрах від будинку «Українського радіо», змінив і цей стандарт. Що не було предметом тривалих дискусій: хто не міг мовчати - той і не мовчав. Головним майданчиком (але не єдиним) для публічної розмови про Революцію стала програма «Культ особи» - аудіопортрет гостя в інтер'єрі його справ і зацікавлень із динамічним веденням двома журналістами. З грудня 2014-го героєм «Культу» став Майдан і його активні учасники - громадські активісти, журналісти, політики, медики, прості майданівці. В нашому ефірі майже не було табу - хіба в межах здорового глузду і традиційних вимог нейтральності для ведучих, але гості злочинну владу так і називали злочинною владою. Цієї розкоші не могли собі дозволити наші колеги з Першого каналу УР та «Радіо Культура», а дехто з них у своїх програмах Майдан воліли й не помічати. А нам керівництво «Променя», знаючи, хто буде в ефірі, спокійно й негучно говорило щось на кшталт: «Будьте обережні і толерантні...», - і за це можна щиро подякувати.

 

Автори програми «Двоколісні хроніки» Ярина Квітка та Володимир Муляр в Ірані

 

Втім, варто тверезо оцінити причини такої «вольності» - вони не лише в людських якостях колег і довірі, яка панує в колективі радіостанції, що є головною цінністю «Променя» сьогодні. Ми всі розуміємо, що для владних щаблів системи вище безпосередньо відповідальних за діяльність каналу «Радіо Промінь» було і є дрібним непорозумінням. Саме тому ми останні в забезпеченні частотним ресурсом серед наших сусідів про НРКУ. Про зміну парадигми не йдеться ні керівництву компанії, ні регуляторам ринку. Для повноцінного розуміння наших втрат: нещодавно знайдений Миколою Амосовим запис із переліком хвиль і частот, на яких мовив «Промінь» у середині 90-х, триває 3,5 хвилини - там перераховані всі області України із зазначенням якості прийому на коротких, середніх та ультракоротких хвилях. І це без врахування трипрограмного дротового мовлення, яке на той момент ще охоплювало принаймні декілька мільйонів слухачів. Мої колеги згадують, як «Промінь» звучав у 97-98 роках на вулицях курортних міст Криму з гучномовців у розпал сезону. Нині, окрім планомірно знищуваної «Укртелекомом» Ахметова дротової мережі (агов, медіаспільното! - чи не час спитати з олігарха і за цей державний ресурс?), нам лишилися 7 годин мовлення на добу в мережах застарілих УКХ (відсутні в більшості сучасних приймачів, передусім в авто) й трансляція на нашому сайті. Останній, звісно, треба розвивати із застосуванням сучасних інструментів просування, але «Промінь» позбавлений для цього ресурсів та можливостей. Підкреслю - ми не маємо жодної присутності у FM-діапазоні, окрім малопотужного передавача у Гадячі Полтавської області.

 

 

Все це позбавляє колектив стимулів до саморозвитку, вже не кажучи про рівень зарплат та інші реалії заіржавілої системи НРКУ. Звісно, варто самокритично зауважити, що і всередині команди є над чим працювати, особливо напередодні трансформації в суспільного мовника (за законом про СМ, другий канал радіомовлення визначено як молодіжний). Вимагає оновлення все - й мовна концепція, й сітка, і програмний продукт, і кадровий склад. Деякі зміни «Радіо Промінь» уже впроваджує самотужки - наприклад, нова програма «На свіжу голову» про актуальні події в країні, які вранці щобудня в прямому ефірі ми обговорюємо з експертами та слухачами. І ще яскравий приклад кроку в напрямку змін - програма «Двоколісні хроніки», яка звучить щосуботи о 14:05. Таким проектом може похвалитися не кожен комерційний мовник! Адже це радіощоденник велосипедної мандрівки світом журналістки «Променя» Ярини Квітки та її чоловіка. Молоде подружжя до того ж - музиканти з гурту «Фолькнери», а програму записують просто неба в дорозі. Зараз вони в Індії, а кінцевий шлях подорожі - південно-східне узбережжя Австралії. Коли повернуться - редакції можуть і не впізнати!

 

Про те, яким бачать майбутнє «Радіо Промінь», розкажуть молоді журналісти у спеціальній програмі, що вийде в ефір у неділю, 26 квітня, о 10:00. А для досвідчених колег очевидно одне: радіо для молодих має створювати молодь. Тут висловлю свою пропозицію співробітникам та всім, хто нині працює над втіленням СМ: найкращою подією в рік 50-річчя «Радіо Промінь» була би конференція, де представники Європейської мовної спілки та молодіжних суспільних радіомовників континенту поділилися б з нами своїм досвідом.

 

Преса 1965 року про старт нового радіо

 

Нині коридорами НРКУ ходять похмурі чутки: та що ви носитеся з вашим суспільним! - і вас тут скоро не буде, і замість «Променя» буде просто «Радіо 2», і взагалі нам уже підготували поверх на Мельникова, а Хрещатик, 26 здадуть в оренду... Ймовірно. З погляду математичної логіки - доцільно. Але в тих орієнтирах від Ради Європи, на які тримає курс команда Зураба Аласанії із розробки проекту НСТУ, є таке поняття - суспільні цінності. Вони не виникають згідно з законом на рівному місці. Це результат (цитую документ РЄ) - «збереження і втілення ідеалів та принципів». Створення «Радіо Промінь» не є головною подією 1965 року в українській історії. Але це був рік ідеалів та принципів, над збереженням яких нам варто працювати і далі.

 

Ірина Гуцалюк. заступник директора «Радіо Промінь», (на «Українському радіо» з 1977 року):

Мій досвід члена журі Всеукраїнського турніру юних журналістів, у якому кілька років беру участь, свідчить про гарну освіту, ерудицію, патріотизм юних журналістів, які мають своє бачення молодіжного мовлення. Серед ведучих таких програм усі одностайно хотіли б чути своїх ровесників, а музику обирають переважно сучасну українську, незалежно від стилів. Тому необхідно залучати до підготовки наших нових проектів журналістів-початківців, школярів, студентів, обізнаних в історії й культурі України, для яких програми стали б одночасно і професійною школою, і творчим «полігоном». І ще: доцільно відновити, а там, де є - розширювати контакти з радіожурналістами пострадянських країн, які нині є членами Євросоюзу.

 

Ярина Скуратівська, зав. редакцією соціальних програм «Радіо Промінь» (на «Українському радіо» з 1996 року):

«Промінь» для мене, це, як не пафосно звучить, - свобода. Це рок і джаз, це реп і реггі, безпосередні й непричесані думки, право на сміх у студії, на іронію, сарказм і навіть на помилки. Коли я прийшла на «Промінь», зрозуміла, що і вітер змін, і штиль боліт можуть існувати водночас в одній студії. Але мій нинішній «Промінь» має свободу говорити все, але несвободу бути почутим в Україні.

 

Роман Коляда, директор «Радіо Промінь» (на «Українському радіо» з 2001 року):

Радіо «Промінь» завжди було, є і буде спільнотою професіоналів, однодумців, креативних ентузіастів, які вміють, керуючись власним досвідом, прогнозувати слухацькі інтереси.

 

Вікторія Польченко, головний редактор «Радіо Промінь» (на «Українському радіо» з 1991 року):

Мені прикро, що «Радіо Промінь» практично не чують. Чи багато з нашої потенційної аудиторії знає, що «Промінь» уже чотири роки дає в ефір 90-95 % української сучасної музики? Хто чув наші нові джингли, які дуже класно поставити на рінгтон? Хто чув, які унікальні гості приходять до нас в ефір? Але в мене є надія, що, за класичним висловом, «розум має перемогти». І суспільству буде потрібна така радіостанція, як молодіжне «Радіо Промінь».

 

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі наших відвідувачів:

    +Додати
    * тільки для зареєстрованих користувачів
     введіть код:


    НОВЕ НА «ТЕЛЕКРИТИЦІ»
    10:00 31.05.2016
    Ирина Навольнева для «Телекритики»