Продай слона
Отар Довженко для «Телекритики»
31.12.2014 16:02
Чому не варто вимагати від Петра Порошенка в будь-який спосіб позбутися 5-го каналу

Петро Порошенко не обіцяв і не планує продавати 5 канал. Про це він сказав на прес-конференції 29 грудня, відповідаючи на запитання журналістки СТБ. Ці слова спричинили чимало критики з боку громадських і медійних активістів, правозахисників, просто небайдужих громадян. Наприклад, Андрій Андрушків пише: «Яка може бути довіра до Президента, який є власником приватного ЗМІ?», а Аксинія Куріна обіцяє: «Заставим!». Сергій Рахманін нагадав главі держави, що він дав обіцянку продати 5-й іще десять років тому.

 

Якщо для українців бажання Порошенка, будучи Президентом, залишити собі всі атрибути олігарха, є хоча б зрозумілим, то представників західних інституцій така поведінка шокує. Ще в травні Дуня Міятович з Організації безпеки та співробітництва в Європі наполегливо рекомендувала новообраному Президенту чимшвидше позбутися каналу. Керівник проекту mymedia Майкл Андерсен не раз висловлював обурення як самою відмовою президента продати 5-й, так і байдужістю українських засобів масової інформації до цієї теми.

 

Якщо розглядати ситуацію як «сферичну у вакуумі» - політик, що обіцяв працювати за демократичними стандартами й проводити реформи, стає главою держави, яка пережила громадянську революцію через прагнення євроінтеграції, - тоді, звичайно, колеги мають рацію. Сферичний Порошенко у вакуумі мав би негайно вчинити по-європейськи й продати свій сферичний у вакуумі телеканал.

 

Проте в реальній ситуації є питання. По-перше, кому. По-друге, як. По-третє, що далі.

 

Щоби продати щось, потрібен покупець.

 

5 канал - далеко не лідер телеринку. Навіть у сегменті інформаційних каналів його відрив від конкурентів стає дедалі менш переконливим. Його «стеля» у відносно спокійні періоди - півтора-два відсотки аудиторії; коли відбувається щось екстраординарне, частка може тимчасово зростати, але потім швидко повертається до звичного рівня.

 

Як усі вітчизняні телеканали, 5-й є дотаційним. Він заробляє гроші на рекламі та спонсорстві, однак виручка лише частково компенсує витрати на утримання. Зараз, із посиленням кризи та зменшенням обсягів рекламного ринку, збитковість каналу зростає. Хоча слід бути свідомим того, що дотаційним 5-й був завжди: бізнес-модель, за якою він побудований і функціонує, не дає шансів на самоокупність в умовах українського ринку. До того ж, дві третини його глядачів - люди пенсійного та передпенсійного віку, малоцікаві рекламодавцям.

 

Цінність 5-го каналу як активу полягає перш за все в загальнонаціональній мережі поширення аналогового ефірного сигналу, що охоплює 95% території країни, та в ліцензіях на супутникове й цифрове ефірне мовлення. При цьому цінність аналогової мережі може бути помножена на нуль уже в найближчі роки - рано чи пізно Україна перейде на цифру. А поки що за ліцензії треба платити державі й загадковому «Зеонбуду».

 

Крім того, є сам бренд, який є знаковим для новітньої історії України; є колектив, що виробляє контент порівняно пристойної якості; є техніка та майно. Щоправда, злі язики подейкують, що колектив отримує зарплати в конверті, а нерухомість на території заводу «Ленінська кузня» - це радше мінус, аніж плюс для потенційного покупця.

 

Для Порошенка 5 канал ніколи не був бізнесом, а радше іміджевим аксесуаром та інструментом впливу. В його теперішньому стані - та ще й з урахуванням ситуації в політиці, економіці, рекламній галузі, - канал не є привабливим активом. Перетворити його на хоча б самоокупний бізнес коштуватиме дорожче, ніж побудувати такий бізнес із нуля. Тому іноземні інвестори відпадають, як і вітчизняні профільні інвестори з суто економічною мотивацією. 

 

Канал не можна подарувати (як пропонують деякі гарячі голови з числа коментаторів заяви Порошенка - «лишити колективу», «просто віддати Громадському», «пожертвувати на суспільне мовлення» абощо). Адже власність зобов'язує, а утримання такого великого медіапідприємства коштуватиме занадто дорого хоч колективу, хоч «громадському», хоч «суспільному». Це все одно що подарувати непотрібного вам слона живому куточку дитячих ясел «Берізка».

 

Залишається один варіант - продати канал іншому доброчинцю, який триматиме його на дотаціях і використовуватиме як іміджевий аксесуар та інструмент впливу. Або ж скористається його мережею для розбудови власного більш перспективного телебізнесу (це як продати слона м'ясокомбінатові на котлети).

 

Отже, коло потенційних покупців 5-го каналу обмежується олігархами, які вже контролюють понад 75% телевізійного ринку. А перехід президентського каналу до групи Коломойського, Фірташа/Льовочкіна, Ахметова чи Пінчука, ймовірно, потягне за собою зміну редакційної політики. У відкритому протистоянні між олігархами беруть участь майже всі телеканали, а ті, що не виконують чорної роботи, відпрацьовують панегіриками про доброчинність своїх інвесторів. Крім неминучої критики на адресу Президента, яку викличе угода з будь-якою з олігархічних груп, продаж 5-го рано чи пізно означатиме втрату одного з порівняно небагатьох джерел неупередженої інформації.

 

Окрім убогої картинки, продукт 5-го відрізняється від продукту олігархічних телеканалів ще й набагато меншою кількістю порушень стандартів інформаційної журналістики. Новини й ток-шоу 5-го можна вважати умовно чистими від прихованої реклами та цілеспрямованих маніпуляцій. Слова Порошенка про високі редакційні стандарти 5-го, можливо, звучать як самохвальство, проте рівень дотримання принципів демократичної журналістики тут справді найвищий. Джинсу та інше сміття можна знайти в міжпрограмних блоках і тематичних програмах, які, втім, переважно йдуть не в прайм-таймі. Але зловити інформаційні програми 5-го на піарі Порошенка та його політичної сили монітористам «Телекритики» за останній рік не вдавалося. Тому разом із Першим національним канал отримав нагороду за дотримання стандартів.

 

Порошенко, звісно, не ангел: були в минулому епізоди, наприклад, осінь 2005 року або київські вибори 2008-го, коли 5-й використовувався на повну потужність як пропагандистський інструмент, у його новинах було повно джинси, а зі студій не вилізали персонажі на зразок Олеся Довгого.

 

Та якщо тепер власник готовий спонсорувати збитковий канал, який виконує важливу для суспільства функцію, й не вимагати від нього «панщини» - чом би й ні?

 

Тому вимагати від Порошенка позбутись 5-го «хоч тушкою, хоч чучелком» за теперішніх умов - контрпродуктивно. Значно конструктивніше було б вимагати закріплення реальних гарантій невтручання в редакційну політику, відлучення новоявленого міністра Юрія Стеця від навіть опосередкованого управління каналом, економічної прозорості, білих зарплат для співробітників каналу. Хоча такі вимоги мали б виходити передусім від співробітників 5-го.

 

Фото - скріншот ефіру 5-го каналу

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі наших відвідувачів:
Мореход // 02.01.2015 11:48
Другими словами, "чому не варто" к нашим применять те критерии, которые применялись к Яныку и предыдущим властям? Мы ж свои. А обоснований найдется тысяча. Впрочем... "Чому варто було" устраивать погромы в масках, поджигать шины, убивать людей? Во имя светлой идеи! Далее можно ждать "чому варто вбити усіх нещасних"? Ответ: "Щоб бути щасливою країною!" П-ц!
Gerleshe // 01.01.2015 23:48
У Отара трезвый взгляд. А хотелки перенаправить на интеровских манипуляторов. Передать Интер в управление Скрыпину. Он быстро кремлевских тараканов выведет.
    +Додати
    * тільки для зареєстрованих користувачів
     введіть код:


    Всі коментарі
    НОВЕ НА «ТЕЛЕКРИТИЦІ»
    17:10 28.07.2016
    Алексей Бондаренко для «Телекритики»