Проблема туалетного паперу

«Телекритика» 29-04-2009

Про звільнення журналіста відділу економіки журналу «Український тиждень» Сергія Гузя «Телекритиці» стало відомо з заяви Британської національної спілки журналістів, яка висловила солідарність із колегою – першим заступником голови Незалежної медіа-профспілки України. Британців про ситуацію повідомив сам Сергій. За  словами журналіста, 13 квітня йому вручили для ознайомлення наказ про звільнення через скорочення штатів. Поки що його перевели на режим роботи вдома, хоча осередок профспілки, який очолює Сергій, не дає згоди на скорочення. Сам журналіст консультується з юристами і, вочевидь, миритися з такою ситуацією не збирається. Він стверджує, що неофіційно йому пояснили: причина звільнення – в його профспілковій діяльності. У редакції подейкують, що представник інвестора не приховує ворожого ставлення до профспілки і начебто прямо попередив, що наступників Сергія Гузя чекає така сама доля.  

Перше число журналу «Український тиждень» вийшло 2 листопада 2007 року. Журнал позиціонували як «спільний проект» журналіста Юрія Макарова, який обійняв посаду шеф-редактора, й австрійської компанії ЕСЕМ Media GmbH. «Український тиждень» став третім після «Главреда» й «Новинаря» україномовним тижневиком новин на вітчизняному ринку. Згодом Юрій Макаров, задіяний паралельно в телевізійних проектах, почав виконувати роль ідеолога «Українського тижня», тоді як оперативне управління редакцією взяв на себе головний редактор журналу Роман Кульчинський. Редакційну раду видання очолює представник компанії-інвестора Роман Цуприк – голова наглядової ради компанії ЕСЕМ Media Україна, керівник проектів ECEM Media GmnH в Україні. На ринок друкованих видань пан Цуприк прийшов зі сфери, далекої від медіа: він керував деревообробним комбінатом у Костополі Рівненської області.

У січні 2009 року Роман Цуприк ініціював зміну менеджерської команди, запропонувавши Роману Кульчинському та  його заступнику Павлові Солодьку звільнитися за власним бажанням. За його словами, керівництво редакції «не впоралося з управлінням проектом»; висловлені публічно претензії стосувалися неналежної якості контенту та сміливих експериментів із концепцією журналу, до яких, на думку пана Цуприка, аудиторія не була готова. Юрій Макаров підтримав рішення Романа Цуприка, хоча й висловив жаль із приводу ситуації, що склалася. Значна частина колективу журналу, об'єднана в осередок Незалежної медіа-профспілки України, підтримала Кульчинського та Солодька і стала на їх захист. Готовність звільнитися разом із колегами висловили редактори відділів Анатолій Бондаренко та Сергій Лук'янчук, а також кореспондент Антон Зікора. Тим часом профспілка вступила у переговори, прагнучи не лише забезпечити дотримання прав Кульчинського, Солодька та інших кандидатів на звільнення, але й оформити відносини колективу з роботодавцем у форматі колективної угоди.

«Осередок НМПУ було створено в редакції "Українського тижня" ще 20 червня 2008 року, – розповідає Сергій Гузь. – Уже під час установчих зборів було прийнято рішення готуватися до колективних переговорів та підписання угоди про засади редакційної політики. Тоді осередок очолював Анатолій Бондаренко. Коли під час конфлікту профспілка виступила посередником у переговорах із власником,  Роман Цуприк та Юрій Макаров пообіцяли підписати колективний договір та визначити засади редакційної політики». Сам Сергій каже, що в той час перебував у лікарні – йому щойно зробили операцію, проте, за свідченнями співробітників, він усе одно знаходив можливість приїжджати, щоби консультувати колег. На лікарняному журналіст перебував до початку лютого, після чого на місяць пішов у відпустку.

Та частина переговорів, що стосувалась умов звільнення Кульчинського, Солодька та трьох їхніх колег, була результативною. Звільнення відбулося за згодою сторін, журналісти отримали належну компенсацію та засвідчили, що не мають претензій до адміністрації видання. Однією з умов залагодження конфлікту стала згода керівництва та представника інвестора на підписання колективної угоди та засад редакційної політики.

У другій половині січня Сергія Гузя було обрано головою осередку НМПУ, який збільшився до 24 творчих працівників – понад 70% колективу. «Протягом трьох місяців кожен член профспілки та інші колеги мали можливість обговорювати положення колективної угоди. Ми двічі проводили анкетування, спілкувалися через внутрішню електронну розсилку, часто організовували профспілкові збори», – розповідає Сергій Гузь. Безпосередні переговори з представниками власників офіційно стартували 2 квітня, коли представники профспілки та інвесторів підписали протокол.

Головними дискусійними питаннями у переговорах були оплата праці та порядок приймання на роботу та звільнення. «Але ми хотіли домовитись і про кращі побутові умови. Той самий туалетний папір, рушник, щоб витерти руки, гарячу воду в крані або душ, – каже Гузь. – Або подумати про організацію нормального харчування співробітників, адже у промзоні, де розташована редакція, вибір закладів харчування невеликий. Це ті повсякденні питання, що стосуються кожного працівника».

Згадки про туалетний папір у переговорах вразили шеф-редактора журналу. Коментуючи ситуацію «Телекритиці», він зауважив, що колективну угоду неодмінно буде підписано, але «без відвертих нісенітниць», і пояснив, що має на увазі зокрема ініціативу профспілок внести до угоди пункт про наявність туалетного паперу в редакції.  

 «Я не вважаю, цей пункт предметом колективної угоди, – зауважив шеф-редактор журналу. – Так  само як не є предметом колективної угоди й суттєвіші речі, приміром, питання ставок заробітної платні та гонорарів. На моє глибоке переконання, ці речі є предметом індивідуальних домовленостей, а не профспілкових переговорів».  За словами Макарова, болючим і важливим є пункт про індексацію оплат, але «в умовах фінансової кризи це є немислимим». Проте, попри фінансову скруту на медіаринку, до обговорення цього питання інвестори обіцяють повернутися наприкінці року.   

Генеральний директор журналу Микола Шейко в листі до редакції ТК, інформативну частину якого можна побачити в цій публікації,  висловив здивування з приводу того, що скороченню саме Сергія Гузя наше видання приділило «стільки уваги» і повідомило про нього «з таким пафосом», адже, мовляв, під скорочення потрапили троє працівників «Українського тижня». Справді, якщо не враховувати того факту, що Сергій Гузь протягом декількох років очолював Незалежну медіа-профспілку України та виступав ініціатором колективних переговорів в УТ, в його скороченні можна не вбачати нічого особливого. Проте рішення інвесторів «обезголовити» процес самоорганізації колективу під час переговорів виглядає аж надто підозріло. Тим паче, що пояснення Миколи Шейка – мовляв, жоден із відділів журналу не має трьох творчих працівників, ось і довелося затягнути пасок і звільнити одного з відділу економіки, – не відповідає дійсності. Насправді по троє працівників працюють у відділах розслідувань та культури. І вже геть дивно звучить фраза з листа пана Шейка: «...шановний пан Сергій Гузь скористався своїми службовими можливостями першого заступника голови Незалежної медіа-профспілки України, аби використати своє скорочення для якомога ширшої самореклами». Ті, хто спостерігають за подіями на медіаринку, знають, що звільнення зі скандалом або надання розголосу конфліктам усередині редакції – аж ніяк не реклама, а радше антиреклама, що суттєво ускладнює журналістові подальше працевлаштування, переводячи його в категорію «незручних». Тому ті, хто сподівається знайти собі роботу на медіаринку, воліють залагоджувати конфлікти з роботодавцями якомога тихіше.

На думку Юрія Макарова, звинувачення щодо звільнення за профспілкову діяльність звучать комічно. «Сергій працює в УТ уже півтора роки, за весь цей час про колективну угоду він згадав лише один раз – у тій ситуації, коли йому запекло», – зауважив він. Також пан Макаров сказав, що має до Сергія Гузя «виробничі претензії», які «легко зрозуміти, продивившись кілька номерів журналу».  На жаль, пан Макаров не дав ТК ключа для розуміння того, в чому полягають ці претензії. Переглянувши перелік матеріалів Сергія, можна побачити півторамісячну перерву, що пояснювалась, як було сказано вище, його перебуванням на лікуванні. У двох останніх випусках журналу є матеріали його авторства. Колеги Сергія розповіли ТК, що публічних претензій до його матеріалів керівництво не висловлювало, натомість його не раз було премійовано за публікації. Зокрема й під час перебування на лікарняному (з грудня 2008-го по березень 2009-го). Останню премію Гузь отримав... 28 квітня. За його словами, зауважень щодо якості роботи він від Юрія Макарова не чув.

«Якби на момент звільнення Романа Кульчинського та Павла Солодька Сергій Гузь поводився інакше, я б особисто до нього інакше ставився. Але тоді він поводився тихіше води, нижче трави. А голосних розмов щодо захисту прав тоді не було», – розповів Юрій Макаров.  Також він категорично заперечив інформацію про заборону профспілки в редакції. «Я навіть нещодавно запитав, чи Андрій Лаврик не займеться профспілковими справами. Але він відповів на це запитання ухильно», – сказав пан Юрій. 

«Це неправда, – коментує колишній редактор відділу економіки «Українського тижня» Сергій Лук'янчук слова Макарова щодо начебто пасивної позиції Гузя в січневому конфлікті. – Сергій весь час брав участь у процесі і намагався перевести його в конструктивне русло. Навіть тоді, коли нам усім видавалося, що вести розмову про захист прав уже немає сенсу, він наполегливо піднімав питання колективної угоди». Що ж до претензій до якості роботи, то, за словами Лук'янчука, претензії виникали до матеріалів усіх журналістів. «Найбільше зауважень до роботи Сергія Гузя було в мене як його безпосереднього керівника. Але це не значить, що він погано пише. Просто ми весь час прагнули підняти рівень наших публікацій», – каже Лук'янчук, підтверджуючи, що Гузь чи не найчастіше з усіх отримував премію за найкращий матеріал випуску.

На жаль, ТК не вдалося сконтактуватися з Романом Цуприком, але ми скерували запитання до нього у прес-службу і сподіваємося, що він також виявить бажання прокоментувати ситуацію. Підтвердження слів Сергія Гузя, що справжньою причиною його звільнення в неофіційній розмові було названо його профспілкову активність, «Телекритиці» отримати не вдалося (що природно, бо жоден керівник у такому не зізнаватиметься). Якщо це правда, доведення до кінця процесу колективних переговорів та підписання колективної угоди в редакції «Українського тижня» має стати для медіа-профспілки першочерговим завданням. Адже в іншому випадку фокус із вилученням профспілкового лідера може стати загальною практикою для власників ЗМІ, де колектив намагається відстоювати свої права за допомогою профспілки.

Отар Довженко, Леся Ганжа, Мар'яна Закусило, «Телекритика»

Версія для друку * Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.