Недитяча анімація

Олена Перепеляк, для «Телекритики» 18-08-2009

Психологи і батьки вважають, що сучасні мультфільми діти можуть дивитися тільки з коментарями дорослих

Філософія життя - добро перемагає зло. Це дитині втовкмачують ще з пелюшок. І так вже вийшло, що в дитячих казках добро не таке вже світле й милосердне. Почитати хоча б братів Грімм. Такі облюбовані мультиплікаторами, сценаристами й самими дітлахами казочки про Червону Шапочку, Білосніжку чи Хлопчика Мізинчика - цілковита різанина.

Згадаємо, на чому росли ми. Ось хоча б мультсеріал усіх часів й народів «Том і Джері».

Кожну серію Кіт та Миша, а інколи підключалися ще й собаки, решетили одне одного, вивертали навиворіт, вбивали в землю, пускали на корм рибі. Коротше, повний садистський набір. Це не мультик, а просто страшний сон пацифіста.

Хоча й там є повчальне й позитивне. Шкідливий кіт завжди покараний за свої вибрики. І навіть у нього прокидаються співчуття й сумління: от викинув він мале цуценя в проливний дощ з хати, а потім пожалів бідолаху.

Що ж маємо зараз? Зазвичай глядачам пропонуються цікаві анімаційні стрічки для сімейного перегляду. Зміна категорії з «для дітей» на  «для сімейного перегляду». Що означає ця, здавалося б, суто технічна зміна? Візьму кілька останніх прем'єр: «Монстри проти Чужих», «Кароліна в країні кошмарів», «Вперед i вгору» й хіт сезону «Льодовиковий період 3».

Світлана Ройз, член європейкої професійної психотерапевнтичної ліги, зазначає «По моему мнению, нет вредных мультиков. Есть мультики, показанные несвоевременно, не совпадающие по возрасту, и есть не «откомментированные» мультики».

Отож, розбір польотів. Що маємо, що бачимо і що сприймаємо. Думки батьків й коментарі психолога.

Почнемо з «Монстри проти чужих». Якщо сприймати цю стрічку серйозно, то можна й просльозитися. Перші півгодини в мене самої було щось близьке до депресії. В дівчину на її весільній церемонії потрапляє метеорит і вона обертається на могучого велетня. За якихось десять хвилин Сюзен, так її звуть, втратила нареченого, сім׳ю, надію на щасливе майбутнє й свободу. Тепер її дім - військова лабораторія, з якої ніхто ще не виходив. Там вона зустрічає різних монстрів. З ними героїня буде битися проти іноплонетян. Плата за перемогу - вихід на волю.

Мама Маша, хлопчику 4 роки, дівчинці 12 років: «В «Монстрах» малышам больше всего понравилась идея, история. А вот графику они не оценили. Лично мое мнение - большинство сцен рассчитано на взрослую аудиторию. Шутки агресивные, жестокие и не соответствуют детскому возрасту. Дети не понимают разницу между мультяшными героями и реальностью. Они верят, что если на человека уронить большой булыжник, - тот встанет и пойдет дальше».   

Світлана Ройз: «В этом мультике (если мы ищем  не то, что вредно или полезно, а что взять необходимо) хороша тема - я - настоящий, мои сильные стороны, чего я на самом деле хочу, тема созависимых отношений. Конечно, с ребенком все это нужно «дорабатывать» дома, обсуждать. Знаете, многие детки на прием приходят с ощущением - я монстр, я чужой, меня никто не любит и не полюбит - и, кстати, этот мультик помогает почувствовать себя и трансформировать свои воображаемые недостатки в отличия и достоинства».

«Кораліна в країні кошмарів» - непогано для загального розуміння світу. Проблема сімейних стосунків, взаємодії батьків та дітей. Форма подачі, щоправда, якась трохи моторошна. Нова родина Кораліни - ідеальна. От тільки замість очей в них гудзики. Те саме чекає й на саму героїню.  

Мама Ніна, діти 3 і 12 років: «К мультфильмам отношусь очень избирательно. Что-то под названием «Коралина в стране кошмаров» детям никогда бы не показала. Просто за одно название! Отдаю предпочтение рисованым советским мультикам. И обязательно смотрю все вместе с ребятами, комментируя непонятные и проблемные моменты».

Світлана Ройз: «Этот фильм сын смотрел вместе с папой. На мой вопрос - Миха, как тебе фильм, он ответил - «ну, если потом спать с родителями или уметь вообще не обращать внимание на экран, или не бояться кошмаров... то нормально. А так страшно. Но детям смотреть можно».

«Льодовиковий період - 3», як і дві попередні частини, - джерело позитивного настрою. За годину з хвостиком однієї серії можна насміяти  додаткові десять років життя. Єдине, в останній частині тема кохання подана явно по-дорослому. А взагалі робота якісна, зроблена на совіть.

Мама Ірина, хлопчику 8 років: «Дивилися тільки «Льодовиковий період». Микита був у захваті. Він у нас типічна сучасна дитина. Шалений й без гальмів. Й ці модернові мультфільми тільки погіршують ситуацію. Він їх надивиться й починає вдома все громити».

Світлана Ройз: «В «Ледниковом периоде» можно акцентировать внимание на теме одиночества и отвергнутости - эта тема проходит через все серии.  В последнем мультике ценность семьи и отношений может тоже дать направление для мыслей. Современные детишки вместе с мультиками (с помощью родителей, конечно) могут задавать себе эти вопросы и отвечать на них».  

Взагалі сучасне покоління наших чад доволі специфічне. В них інша реактивність мислення, вони сприймають інформацію з екрану краще, ніж з листка паперу. Й якщо в вашому реченні більше десяти слів, будьте впевнені - вас вже не слухають. Для цього покоління дорослі - це просто нудні черепахи. Малим подавай все коротко й по темі. Є в цьому свій плюс, але, звісно, й мінус.

Цих діточок дуже важко навчити співчуттю та співпереживанню. Вони можуть байдуже дивитися мультфільми, під які дорослі заливатимуться крокодиловими сльозами. 

В таких стрічках, як «Вперед і вгору», є цей загублений шматок мозаїки.

Світлана Ройз: «Вверх» - мультик удивительно психологичный для разных возрастов.  Этот мультик - сплошная психотерапия - начиная с титров - фиксации на позитивных эмоциях (помните, фотоальбом с перышками, наклейками) - это давняя психотерапевтическая практика - фиксация на ресурсных воспоминаниях, до заботы о Бекасе, размышлениях о настоящем, об умении отпускать».

Артем - 20 років, середньому братові - 5 років, молодшій сестрі рік і два місяці: «Мультфильмы для семейного просмотра,  я считаю, не расчитаны на детей. Малыши там мало что поймут или поймут неправилно. Детские мультики это те, которые крутят по телеканалам типа ТЕТа где-то после двух часов дня. Там есть все: и развивающее мульты для карапузов от 1,5 года, и такой тупняк типа «Черепашек нинзя», «Бэтмена» для старшеньких. Мой малой любит смотреть советскую класику типа «Ну, погоди!» и то, где что-то взрывается, много двигается. И, конечно, это не проходит просто так: брат бегает по квартире и кричит «Я - Черный Плащ!» или «Я - Бэтмэн!».      

Світлана Ройз: «В психологии есть постулат - нет ничего вредного, нет ничего полезного - есть только необходимое. И в каждом формате мы можем найти, на чем акцентировать внимание. И конечно же, для любых детских переживаний должно найтись наше взрослое время, сочувствие и пояснение. Тогда все, что мы видим-слышим-чувствуем мы будем воспринимать как опыт, который пойдет в копилку нашей зрелости».

Батьки не можуть відгородити дітей від усього, але багато чого можуть пояснити. Хоча б, розказати дитині, що злу відьму у «Русалонці», яку проштрикнули мачтою корабля, теж треба пожаліти.

Психологи кажуть - дивіться на здоров'я, батьки раді були б не показувати, та більше дітей розважати особливо нічим. А що про це думають самі творці мультфільмів?

На питання ТК дивитися чи не дивитися, мультиплікатор Давид Черкаський відповів: «Когда я создаю мультфильм, я не рассчитываю аудиторию. Мне просто повезло, что мои работы смотрят и взрослые, и дети. Скажу так: если картина хорошая, так она хорошая. Если плохая, так её не надо смотреть ни взрослым, ни детям».

Олена Перепеляк, студентка Києво-Могилянської школи журналістики

Версія для друку * Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.