Майже неюридичний погляд на в.о. директора ТРК «Київ»

Ігор Розкладай для «Телекритики» 17-10-2007

Можновладці та їх сателіти не хочуть зрозуміти, що нормальні стосунки з журналістами лише їм на користь і будь-який прояв неповаги – чи то брутальна лайка, чи то тиск на ЗМІ – їм же самим зашкодить.

Спілкування журналістів із представниками влади та іже з ними – проблема давня, але, на жаль, не вирішена. «Найпростішим» прикладом можна назвати ігнорування журналістів з боку цих осіб, найгіршим – убивство за намагання викрити їх злочинну діяльність.

Після 2004 року можновладці трохи «піджали хвіст», проте продовжують ганебну практику втручання в журналістську діяльність. Свіжі приклади – епізод, учасницею якого стала журналістка 5-го каналу Альона Кочкіна, та побиття нардепом від Партії регіонів Калашниковим журналістки й оператора СТБ. Як не прикро, останній випадок серйозно буксує в наших «правоохоронних» органах і журналісти змушені були звернутися до Європейського суду з прав людини.

Утім, крім таких досить резонансних прикладів, існує й безліч дрібніших, але не менш показових конфліктів між журналістами та посадовими особами. Поштовхом до написання цієї репліки стали дії виконувача обов’язків директора комунальної телерадіокомпанії ТРК «Київ» Дмитра Джангірова. Учора на сайті «ТК» з’явилася новина про те, що рішення міськради стосовно створення столичного медіахолдингу може зазнати змін. У тій же новині зазначається, що «на уточнюючі запитання “ТК” стосовно ймовірної дати проведення зборів Дмитро Джангіров несподівано розлютився, збився на брудну лайку й у брутальній формі заявив, що більше ніколи не дасть “Телекритиці” жодних коментарів».

Як виявилося, пан Джангіров не обмежився телефонною лайкою на адресу «ТК» – він ще раз, уже привселюдно, повторив свої слова у форумі (в коментарях під означеною новиною). Враховуючи той факт, що слова ці співпадають із тим, що він висловив у слухавку журналістці «ТК», я не маю жодних сумнівів стосовно того, що авторство цього коментаря належить саме панові Джангірову (зрештою, можна перевірити IP-адресу).

Звісно, цей епізод не можна порівняти з побиттям журналістів, але він показує тенденцію – можновладці та їх сателіти аж ніяк не хочуть зрозуміти, що нормальні стосунки з журналістами лише їм на користь і будь-який прояв неповаги – чи то брутальна лайка, чи то тиск на ЗМІ, чи фізичний вплив – призведе до того, що в зручний момент цій особі згадають усі смертні гріхи, починаючи від першої двійки у школі.

Зважаючи на те, що пан Джангіров, вочевидь, не обізнаний ані з етичними нормами, ані з нормами права, спробуємо «погратися» цією ситуацією.

Ну, по-перше, щоби назвати когось представниками сексуальних меншин, треба володіти беззаперечними доказами. Даруйте, пане в.о., але на оціночні судження це аж ніяк не потягне – маємо звичайнісінький наклеп і образу. На щастя пана Джангірова, кримінальну відповідальність він не понесе – статті з відповідного кодексу зникли ще 6 років тому.

Дивимося суперечливу, але досить актуальну ст. 277 Цивільного кодексу України:

«Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.»

Тож виходить, що один ЗМІ – ТРК «Київ» – поширив проти іншого ЗМІ неправдиву інформацію. Я більш ніж упевнений, що «ТК» володіє аудіозаписом цієї розмови. І за хорошої судової системи у першого були би серйозні проблеми з усіма відшкодуваннями моральних збитків, ділової репутації і т. д. і т. п. У нас, на жаль, судова система інша. Проте, ніхто не може обмежити право журналістів як фізичних осіб судитися з фізичною особою Дмитром Джангіровим. Такий суд має набагато реальнішу перспективу.

По-друге, пан Джангіров забув (не знав, та й забув) про статтю 24 Конституції України:

«Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

Таким чином, ця посадова (!) особа показала, що вона вважає представників сексуальних меншин людьми другого сорту. Думаю, це може зацікавити відповідні громадські організації.

На жаль, ми маємо ситуацію, коли вірогідність судового покарання є малоймовірною, а розгляд цієї ситуації за допомогою незалежних органів із питань моралі та етики є неможливим – за відсутності останніх. Як на мене, єдиний дієвий захист у таких ситуаціях – не мовчати. Я не згоден із Савіком Шустером, який каже, що не слід виносити цехові проблеми назовні. Проблема роботи журналістів – це проблема суспільства, а не лише цеху. Якщо журналіст не може отримати важливу для громади чи суспільства в цілому інформацію – це свідчить про те, що суспільство хворе. Причому, хворі не лише чиновники та їх сателіти, але й пересічні громадяни і самі журналісти. Якщо ми не даємо відсіч хамству, жлобству і неповазі до оточуючих (думаючи, що такі випадки не варті уваги та витрачених зусиль), ми його (це хамство і жлобство) культивуємо. До того ж, ми забуваємо головне: з таких «дрібниць» може постати і постає глобальна проблема, подолати яку вже набагато складніше.

Наостанок хочу зазначити: якщо би нецензурно вилаялася «звичайна», «пересічна» людина, цілком достатньою санкцією для неї було би подальше ігнорування – як з боку «вилаяних», так і певної спільноти. Але наша проблема ширша, адже ця людина – службова особа комунального підприємства. Це означає, що це підприємство фінансується з міського бюджету, який, у свою чергу, наповнюється за рахунок податків, сплачених киянами. І виникає закономірне питання: чому людина, яка дозволяє собі таку риторику, має право провадити програмну політику на столичному телеканалі, доступ до якого мають усі верстви населення, в т. ч. і діти? І чому це все має відбуватися нашим із вами коштом?

P.S. І ще одне. Оскільки ця людина поки що й надалі обіймає посаду в.о. директора комунальної телерадіокомпанії, журналісти (чи то «ТК», чи то інших ЗМІ) будуть змушені звертатися до нього по коментарі. Це ще одна причина – чому не можна мовчати.

Версія для друку * Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.