Історія телебачення в березні

Іван Мащенко, для «Телекритики» 06-11-2011

Як зароджувалася і розвивалася телеіндустрія в різні роки, але протягом одного місяця

З нагоди 60-річчя українського телебачення, що святкується цього місяця, «Телекритика» розпочинає публікацію циклу матеріалів, присвячених історії українського та світового телебачення. В ньому буде подано відомості про факти і події, пов'язані зі становленням і розвитком телеіндустрії в різні роки, але протягом одного місяця. Читач не лише ознайомиться зі щомісячною хронікою українського ТБ, а й дізнається про передумови і світовий контекст, у якому формувався вітчизняний телепростір.

Ці матеріали було опубліковано в журналі «Телекритика» протягом 2008 року й нині вперше буде представлено аудиторії інтернет-проекту «Телекритика». Автор циклу - відомий дослідник історії вітчизняного і світового телебачення Іван Мащенко, заслужений працівник культури України, академік Української та Європейської телевізійних академій, автор понад двох десятків «телевізійних книг» (у тому числі «Телебачення України» у 2-х томах та двотомної «Енциклопедії електронних мас-медіа»).

(Читайте попередні матеріали циклу: Історія телебачення в січні, Історія телебачення в лютому.)

1928, 1 березня. У Великобританії виходить перший у світі журнал, присвячений виключно проблемам телебачення, - Television.

1929, 9 березня. У Німеччині концерн Telehor, очолюваний угорцем за національністю Денешом Міхалі, видав в ефір першу телепередачу з чіткістю зображення 30 рядків.

1939, березень. BBC (Великобританія) розпочала систематичне опитування радіослухачів, а одразу після Другої світової війни - і телеглядачів. Комерційне телебачення ITN ввело вивчення своєї аудиторії 1955 року. Починаючи з 1959 року, до вибірки стали включати від 2500 (BBC) до 7500 осіб (ITN) віком від п'яти років і старше.

1939, 10 березня. Почалося регулярне мовлення (4 рази на тиждень) Московського телецентру на електронній основі. Перші передачі - виступи й концерти. Далі їх було урізноманітнено уривками з вистав московських театрів. Телебачення здійснювало і власні студійні постановки: першою була версія опери Джакомо Пуччіні «Тоска» (телережисер Бровко).

1940, березень. Компанія NBC (США) об'єднала свою нью-йоркську телестудію зі станцією у Філадельфії. Ця подія вважається початком формування першої загальнонаціональної телемережі у Сполучених Штатах.

1941, 12-13 березня. У Ленінграді тривала всесоюзна конференція з проблем телебачення, у якій брали участь і представники відкритого двома роками раніше Київського телецентру. Учасники зібрання обговорювали підсумки дослідної експлуатації перших зразків вітчизняних телеприймачів 17 ТН-1 та 17 ТН-3. Оскільки це були апарати електронних моделей, а експериментальне мовлення в Києві здійснювалося все ще на основі так званого механічного ТБ (диск Ніпкова), київським фахівцям висновки московських і ленінградських колег виявилися «не за профілем».

1946, 15 березня. У Ленінграді поновив роботу Всесоюзний науково-дослідний інститут телебачення, який було розформовано у важкий блокадний час у червні 1942 року. Директором ВНДІ призначено Павла Шмакова. Одним із головних завдань інституту було визначено участь у реконструкції Московського і Ленінградського телецентрів.

1949, березень. Кафедра телебачення Одеського електротехнічного інституту імені Попова розпочала пробні телепередачі. Ініціативну групу очолив доцент Михайло Глікліх. Сигнал подавався по кабелю до аудиторії і службових приміщень «без виходу в ефір». Спочатку зображення було на 220 рядків, через рік - на 440, а до початку регулярного професійного мовлення в Одесі (травень 1956 року) воно вже відповідало затвердженому в СРСР стандарту 625 рядків.

1951, 22 березня. Уряд СРСР прийняв постанову про організацію в Москві щоденних телепередач і створення Центральної студії телебачення. Комітету у справах мистецтв, яке тоді опікувалося телебаченням, було запропоновано надавати ЦТ всіляке сприяння щодо залучення найкращих художніх колективів і окремих виконавців до виступів на «домашньому екрані», зобов'язано виділяти для телебачення копії кожного кінофільму для показу не пізніше ніж у десятиденний термін після виходу його на екрани кінотеатрів.

1955, 19 березня. У Харкові розпочав роботу другий в Україні (після Києва) телецентр, оснащений останніми зразками промислового радіообладнання, розробленого фахівцями СРСР і випущеного на вітчизняних заводах. Студія ТБ розміщувалася у висотному приміщенні Держпрому і була наступницею аматорського телецентру, який діяв у Харкові з лютого 1951 року. Першим диктором Харківського ТБ стала студентка місцевого театрального інституту Наталя Фадєєва - пізніше популярна актриса радянського кіно.

1960, 18 березня. На домашніх екранах з'явилася передача «Телевізійний клуб кіномандрів» (пізніше «Клуб мандрівників»). Протягом першого десятиліття її ведучим був відомий кінодокументаліст Владімір Шнейдеров, а з 1973 року протягом трьох десятків років (аж до самої своєї смерті) передачу вів Юрій Сенкевич.

1965, 22 березня. Уряди СРСР і Франції підписали угоду про співпрацю в галузі кольорового телебачення. За основу спільно розробленої системи було взято французьку модель СЕКАМ (SECAM). Її автор - французький інженер Анрі де Франс. Після її запровадження в 1967 році СЕКАМ прийняли Франція, СРСР, інші країни «соціалістичної співдружності», деякі африканські й азійські держави.

1972, 6 березня. Вперше на теренах Радянського Союзу, в межах союзних і автономних республік, в Україні запроваджено двоканальне роздільне телевізійне мовлення. Одну групу передавачів і ретрансляторів та окрему мережу кабельних і радіорелейних ліній було виділено для трансляції на території України першої програми ЦТ СРСР. З інших передавачів і лінії зв'язку було сформовано відокремлений телеканал для поширення програм Українського телебачення. На жаль, від самого початку цей «братній» поділ виявився далеко не рівноцінним: програму ЦТ СРСР мали змогу в Україні приймати 80% населення, а республіканську - лише 60%. І такий розрив у телефікації тривав аж до часу проголошення незалежності України, після чого всі технічні засоби зв'язку на її території стали власністю української держави і їх було перерозподілено в інтересах поширення національного ТБ.

1974, 26 березня. У Радянському Союзі виведено на космічну орбіту перший геостаціонарний супутник зв'язку «Космос-637». Після цього почали запускати комунікаційні ШСЗ «Радуга», «Экран», «Горизонт», основним призначенням яких було забезпечення телетрансляцій на всю територію СРСР.

1981, березень. Низка місцевих телекомпаній США почали в будні показувати півгодинні випуски «реальних передач» про судові справи «Мировий суд». Вони зацікавили публіку, і в 1984 році з'явилася їхня модифікація «Шлюборозлучний процес», ще через два роки - «Суд другої інстанції» та «Суддя», а восени 1988 року - «Процес». Оскільки, згідно з американським законодавством, телетрансляції чи кіновідеозйомки безпосередньо на реальних судових процесах заборонено, то у випусках «телевізійних процесів» актори розігрували одну-дві судові історії. Першого липня 1991 року у США відкрився тематичний телеканал Court TV. У 2000-х роках на українському каналі «1+1», а згодом на «Інтері» виходив цикл «Судові справи» (на «Інтері» також «Народний суд»), де розглядалися взяті з життя ситуації цивільного права.

1985, 15 березня. Новини цілодобового інформаційного каналу CNN через супутник зв'язку «Інтелсат-V» зі штаб-квартири телекомпанії TBS телемагната Теда Тернера (м. Атланта, США) почали поширюватися в кабельних мережах Західної Європи. Це стало початком створення першого міжнародного каналу теленовин.

1987, 8 березня. Започатковано першу на радянському ТБ пряму передачу нічного ефіру «До й після опівночі», одним із творців та постійним ведучим якої був Владімір Молчанов. Передача виходила до червня 1991 року.

1989, 9 березня. Державну премію імені Шевченка телефільм «Чорнобиль: два кольори часу» присуджено творчій групі студії «Укртелефільм» у складі сценаристів Л. Мужука та Х. Салганика, режисера І. Карина, оператора Ю. Бордакова.

1991, 11 березня. Почала мовлення Всесвітня телеслужба корпорації BBC - екранний еквівалент знаменитої британської радіокомпанії. Обсяг - 18 годин на добу (з 2000 року - цілодобово). Якщо мовлення на закордон з інших країн («Голос Америки» та «Ворлднет» США, «Німецька хвиля» ФРН, «Радіо-Москва» Росія, «Всесвітня служба «Українське радіомовлення і телебачення» тощо) фінансується з державних бюджетів, то телевізійне іномовлення BBC функціонує на комерційних засадах.

2000, 8 березня. Комітет міністрів Ради Європи ухвалив Рекомендацію №R(2000)7 «Про право журналістів не розкривати свої джерела інформації».

2003, 1 березня. Розпочала мовлення державна компанія «Всесвітня служба Українського телебачення і радіомовлення». Програма поширюється через супутники Astra 1G та Intelsat 3R цілодобово, а також в інтернеті.

2004, березень. Вийшов пілотний номер журналу «Телекритика».

Ілюстрація - gizmod.ru

Версія для друку * Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.