Костоправ кращий за костолома

Андрій Кокотюха для «Телекритики» 03-02-2012

Вдумайтеся в глибокий посил історії головного героя серіалу «Костоправ», що стартував на «1+1» – і зрозумійте: насправді чогось такого ви давно чекали

Усе, що ви подумали, сказали або збираєтеся сказати про серіал «Костоправ», який стартував 26 січня в ефірі «1+1», є правдою. Так, новий багатосерійний фільм на медичну тематику, знятий українською компанією Аurora production - позашлюбна українська дитина «House M.D.». Девіантну поведінку головного героя, лікаря Анатолія Савчука, справді перейнято в доктора Грегорі Хауса. Справді, Г'ю Лорі в ролі Хауса та поза культовим серіалом не приховує свого британського походження, включно з акцентом, так само як Олексій Горбунов у ролі Савчука: маючи величезний досвід роботи саме в російському кіно, він робить українське походження візитівкою свого героя.

Словом, хаусові «вуха» можна шукати, скільки завгодно, та без особливих проблем знайти. Але я пропоную в оцінці роботи українського виробника піти менш стандартним, а тому - правильнішим, як на мене, шляхом. Так спробуймо прийти до нової і, як на мене, перспективнішої для вітчизняної масової культури концепції.

Отже, той, хто звинуватить українських виробників у тому, що вони працюють «на Москву», цього разу мусять внести в свої погляди певні корективи. Одне діло, коли історія, придумана в Україні, розповідає про природу або кохання росіян із глибинки чи москвичів у Москві. Тут ми наступаємо на горло власним амбіціям, бо в Україні чомусь уперто не хочуть історій для внутрішнього ринку. Проте в даному випадку герой «Костоправа» - ексцентричний, але талановитий українець із Кіровоградщини. З яскраво вираженим українським акцентом. Та архетипічним салом, замотаним у чисту ряднину, яке він без комплексів викладає на стіл головного лікаря з примовкою: «Це ж не сало, це ж нектар!».

Проте саме такий ось «хохол із салом» та замашками харизматичного неформального лідера-бунтаря має всі шанси стати найкращим лікарем елітної московської клініки. Врахуйте також: спеціалістів у клініку з грайливою назвою «Фелічіта» запрошували вибірково, як набирають бійців у команду спецназу (теж, між іншим, розхожий прийом маскультур, який себе, здається, ніколи не вичерпає - як стрілянина в бойовику). І що ми бачимо вже в перших двох серіях? А те, що українець Толя Савчук припхався в Москву, спокусившись заробітною платою в 7 тисяч доларів - аби почати наводити в їхній Москві свої, українські порядки.

Ну, а розуміння порядку в Україні, де генетично закладено вольницю, хоч козацьку, хоч махновську, - це анархія. Мати порядку, керована не ззовні, авторитарною владою в особі головного лікаря Поліни Юріївни (це вона запрошує на керівні посади в маленькій державі лише «своїх»), а внутрішнім цензором самого анархіста. Не знаю, як ви, а я давно - практично ніколи ще! - не бачив фільмів, за сюжетом яких українець, озброєний, крім сала та горілки, ще й почуттям власної гідності, хитрістю, волелюбністю та істиною вірою в Бога, «строїв» у Москві довкола себе по ранжиру «клятих москалів». Навертаючи їх заодно до справжніх людських цінностей.

Росіяни, американці та французи вже давно користуються цим прийомом. Аби нести нехай максимально спрощені, але все ж таки - власні національні ідеї в маси, герої їхньої масової культури часто-густо переміщалися зі звичного середовища в умовно чуже. Згадайте хоча б такі різні стрічки, як «Брат-2» Олексія Балабанова або «Чорний дощ» Рідлі Скотта. У першому випадку похмурий російський супермен наводить лад в Америці, і те, що українську мафію в Чикаго розстрілює не стриманий Данило, а саме істеричний та невпевнений у собі старший брат, усе ж таки зроблено недарма. У другому випадку типові американські «круті копи» на чолі з Майклом Дугласом потрапляють до Японії - і за короткий час перемагають там якудзу, бо японці з їхніми національними традиціями надто зашорені та не здатні до радикальної зміни в своєму суспільстві. За таким принципом змінювали світ на краще деякі герої Жана-Поля Бельмондо.

У «Костоправі» застосовано майже такий самий метод. Щоправда, завдання доктору Савчуку полегшено, бо основний склад лікарні «Фелічіта» - це лікарі, котрих грають українські актори Віталій Лінецький, Георгій Делієв та Євген Паперний. Отак, ненав'язливо, автори «Костоправа» показують, як можна зняти серіал не лише «про Москву і для Москви», а й потішити при цьому наше (ну добре, добре, поки що - тільки моє!) українське національне лібідо. Повторюся ще раз: найкращий лікар московської елітної клініки - українець, який не приховує акценту й не хоче грати за чужими правилами, і більшість персоналу поки що на його боці. Вдумайтеся в глибокий посил цієї історії - і зрозумійте: насправді чогось такого ви давно чекали.

Відрізняється від доктора Хауса доктор Савчук тим, що не є геніальним діагностом. Поки що, принаймні, Анатолій Анатолійович не поставив жодного чіткого діагнозу. Тоді як діагнозам Хауса присвячено вже окремі літературні дослідження, до чого ваш автор також скромно долучився. За фахом та посадою невролог, Савчук насправді навіть не класичний костоправ - він швидше психолог, котрий причину всіх людських недугів убачає в уражених душах. Та лікує ці самі душі, після чого тілесні хворі минають якось самі собою. Тому персонаж, якого грає Олексій Горбунов, до всього ще носій українського менталітету, який тяжіє до ірраціонального та відверто містичного.

Скромно зізнаюся: появу такого Савчука в надрах та глибинах саме українських студій кілька років тому навіть передбачив. Після виходу «Феномену доктора Хауса», книги, до якої ваш автор мав прямий стосунок, мене запитували, яким міг би бути герой медичного серіалу в Україні. Моя відповідь була категоричною: в жодному разі не лікарем у загальному розумінні цього слова. Радше представником альтернативної медицини, таким собі знахарем. І конфлікт у нього міг би бути з офіційною медициною, тобто неповороткою системою МОЗ - із одного боку, та комерційними «народними цілителями» - з іншого. Як кажуть, року не минуло - нате вам костоправа Савчука. Видно, не один я активно думав у цьому напрямку.

І останнє. Не так давно народний депутат Ольга Герасим'юк досить категорично висловилася з приводу того, що такі, як я, цілком можуть насичувати російський ринок серіалами типу «Глухар». Зізнаюся чесно: до того, як вона про це обмовилася, не бачив жодної серії означеного «Глухаря». Подивився одну і зрозумів: мені нудно і не подобається. Я не поділяю захоплення авторів серіалу правоохоронними органами. Скажу більше: тут, в Україні, не можна й не варто знімати позитивні фільми та серіали про міліцейські відділення. Знаючи, що там працюють костоломи, котрі можуть убити людину та отримати за це в гіршому випадку умовний термін ув'язнення. В нас не люблять «ментів», «мусорів», «лягавих», якими там ще синонімами їх нагородили громадяни...

Проте саме в Україні буде затребуваний герой чи навіть група героїв, котрі протиставляють себе Системі: МВС, СБУ, МОЗ, Міносвіти, навіть ЖКГ. І ось тут на перший план може вийти сищик, котрий бореться не лише зі злочинністю, а й із Системою. А ще краще - коли на місце колишнього мента прийде лікар. Не костолом, а костоправ. Який одночасно не є м'якотілим інтелігентом-очкариком, а здатен, як Савчук, за потреби скрутити нахабного російського мільйонера одним больовим прийомом.

Ось на якого героя ми давно чекаємо. Одинак-індивідуаліст як руйнівник залишків колективної свідомості. Той, хто постає проти корпоративної етики крутих офісів. Непроста, а тому - непересічна особистість. І якщо таких героїв експортують Європа та Америка, в тому числі - у вигляді доктора Хауса, особисто я заперечувати не стану. Бо мені здається, що автори «Костоправа» намагалися керуватися саме таким принципом, шукаючи свого героя.

Фото - vseriale.tv

Версія для друку * Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.