Марина Остапенко: Редакції відповідальні за журналістів, яких посилають на схід без інструктажу, страховки та амуніції
Світлана Остапа
03.06.2014 10:42
Керівник прес-центру СБУ Марина Остапенко розповіла «Телекритиці» про те, що робить СБУ для звільнення заручників, і порадила редакціям і журналістам відповідальніше ставитися до роботи в зоні бойових дій

Другий місяць на сході України триває Антитерористична операція (АТО). Тим часом на Луганщині та Донеччині терористи взяли в заручники вже сотні осіб, серед яких журналісти й митці. Антитерористичний центр наразі працює при СБУ. За словами прес-секретаря відомства Марини Остапенко, терористи викрадають людей з двома цілями: щоб обміняти на своїх, яких затримали українські правоохоронці, або з метою наживи. Але звільнити їх дуже непросто, в першу чергу тому, що українська влада не контролює цієї території. Як виявилося, досі немає єдиного центру, який би координував роботу зі звільнення заручників. Як і немає єдиного шаблону, за яким це робиться. «Кожен випадок індивідуальний, кожен вирішується своїми засобами і методами. Ми цим займаємося, але єдиного механізму цієї роботи не існує», - каже прес-секретар СБУ.

 

На думку Марини Остапенко, редакції ЗМІ мають бути відповідальними перед тими, кого відправляють на роботу в зону бойових дій. «Редакція має принаймні надати гарантії безпеки: по-перше, забезпечити страхування на випадок поранення, потрапляння в полон або й смерті. По-друге, екіпірувати, надати відповідне спорядження», - каже речниця СБУ. Так само мають бути відповідальними й журналісти: об'єктивно висвітлювати події, а не бути їх учасниками, а також бути рівновіддаленими від обох сторін. «Ця рівновіддаленість - запорука їхньої безпеки», - зазначає пані Остапенко.

 

За її словами, наразі СБУ стає відкритішою й прозорішою структурою, публікує інформацію українською й англійською мовами на офіційному сайті, регулярно проводить брифінги та прес-конференції. Про інформаційний супровід АТО і спроби закритого відомства бути відкритішим - в інтерв'ю Марини Остапенко «Телекритиці».

 

 

В Україні ніхто не координує роботи зі звільнення заручників

 

- Марино, що робить СБУ для звільнення захоплених українських громадян на сході, в тому числі й журналістів та митців?

- Дуже складне запитання. В першу чергу тому, що українська влада не контролює цієї території. Ці заручники переважно перебувають на неконтрольованій території в Слов'янську. Є заручники і в Луганській, Донецькій областях. Частина їх утримується бійцями самопроголошеної ДНР, ще частина - просто збройними формуваннями, які їх викрадають з метою отримати викуп. Загалом, усіх заручників захоплюють із двома цілями: обміняти на когось зі своїх прихильників, затриманих раніше українською владою, або отримати гроші. Тобто банальне заробляння коштів на людях.

 

- Чи є в СБУ інформація стосовно всіх людей, яких узяли в заручники? Де саме вони перебувають, у якому стані?

- Ні, на жаль, немає, це проблема. Ми зверталися через третіх осіб до тих людей, які утримують заручників, щоб вони надали хоча б якусь інформацію про те, кого вони тримають у заручниках. Щоб ми могли повідомити родичам. Але ми з того боку не отримуємо жодної інформації, вони її не надають. Дуже важко ці речі просуваються. Час від часу вдається домовитися, знову-таки через третіх-четвертих осіб, і когось випускають. Ось днями звільнено журналіста видання «Северодонецкие страсти» Сергія Самарського і його товариша, звільнено стрімера Максима Осовського та журналіста луганського «Обзору» В'ячеслава Бондаренка, в нього проблеми зі здоров'ям.

 

- А хто координує роботу зі звільнення заручників?

- Немає такої координаційної роботи, тому що ними займається і міліція, й Адміністрація президента і СБУ.

 

- А чому це досі не координується?

- По-перше, дуже важко встановити контакт. Іноді вдається домовитися через десятих знайомих, які мають вихід на ту сторону, і якимось чином переконати. Немає такого механізму: пішли домовилися, на мосту обмінялися, просто виплатили гроші. Кожен випадок індивідуальний, кожен вирішується своїми засобами й методами. Ми цим займаємося, але єдиного механізму цієї роботи не існує.

 

- Друзі й колеги Павла Юрова і Дениса Грищука, які перебувають у полоні терористів, пікетували АП і СБУ з вимогою їх звільнити. У вас є якась інформація про них?

- Після звільнення Лефтера стало відомо, що вони живі. І це головне.

 

Голова СБУ Валентин Наливайченко зустрівся з родичами викрадених Грищука і Юрова, відбулася відверта розмова, про деталі не можу розповідати. Єдине, що можу сказати, що СБУ робить усе можливе, щоби звільнити людей, і не тільки цих, а всіх заручників, які утримуються терористами. Але повторюся, що є багато моментів, і ситуацію треба розглядати в комплексі.

 

Додам, що терористи, як тільки бачать, що стосовно когось із заручників піднімається галас, відразу піднімають ціну - це їхня тактика. Як тільки про людину починають писати й говорити, ціна підстрибує втричі, в 10 разів, і звільнити її стає складніше. Це реально проблема. Звісно, про це треба говорити, треба залучати і міжнародні організації, ОБСЄ, ООН, особливо ті, які займаються полоненими й заручниками.

 

- Чи брала СБУ участь у звільненні журналіста Сергія Лефтера та інших наших колег?

- Сказати прямо, що ми беремо участь, я не можу. Ми постійно допомагаємо. Один із заступників голови координує цей процес. Що конкретно вони роблять, я сказати не можу, і повторюся: немає однакового алгоритму звільнення всіх заручників. Займатися можуть будь-які люди. Знаходимо знайомих, громадських активістів, колег, тобто посередників, які можуть вирішити цю проблему.

 

- А чому СБУ у випадку зі звільненням журналістів LifeNews так неоперативно повідомила, що їх видворяють? Вийшло так, що після дописів Кадирова багато людей вважають, ніби він їх із боями відбив в Україні? Тепер ці журналісти розповідають у Росії в ефірах телеканалів, що в Україні над ними знущалися.

- Це абсолютна неправда. Їх із самого початку збиралися видворяти. Вони не керували операціями бойовиків, хоча й допомагали. Власне кажучи, тому їх не затримали й не посадили до в'язниці. Разом із тим, вони порушили законодавство в частині поводження іноземців на території України, але це не кримінальний злочин. Отже, ніхто ні з якими боями їх не звільняв. У нас є їхні зізнання, де вони на камеру кажуть, що живі-здорові й не мають претензій до української влади. Якби їх навіть у рожевому лімузині підвезли до кордону, вони й тоді б розповідали, що їх били. Єдине, що було вилучено, - апаратура, до речі, з їхньої згоди. Слідчі подивилися відзнятий матеріал, де було чітко видно, що журналіст у начитці називає українську армію окупантами, карателями. Ми це відео в Youtube виклали, щоб усі все самі побачили.

 

- А як відбулося видворення? Ви їх комусь передали?

- Ми їх відвезли на кордон і видворили.

 

- Чому ви не обміняли цих російських журналістів на наших заручників, як обміняли трьох альфівців на Губареєва?

- СБУ торгівлею людьми не займається. В українському законодавстві навіть немає такого поняття, як обмін. У випадку з «Альфою» ми домовилися, що вони відпускають трьох наших. Водночас український суд своїм рішенням змінив запобіжний захід Губарєву (самопроголошений губернатор Донеччини) з арешту на домашній арешт.

 

Принципова різниця полягає в тому, що люди, яких утримують у заручниках у Слов'янську, закону не порушували, вони звичайні люди, яких схопили на вулиці, кинули в підвал і знущаються над ними. А ті, яких затримують правоохоронці, - це люди, які порушили закон, здійснили злочин.

 

 

 

 

- Чи були випадки видворення журналістів із території України за підозру у спробі зриву президентських виборів?

- Були випадки видворення за порушення вітчизняного законодавства. Наприклад, нещодавно перед виборами в Закарпатті затримали двох російських журналістів, які представлялися кореспондентами фінського каналу. Як виявилося, ці громадяни Росії жодного відношення до фінського каналу не мають. І взагалі вони працюють на телеканалі «Россия». Їх видворено за поширення сепаратизму в середовищі угорськомовної громади Закарпаття, розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Вони мали підготувати низку журналістських матеріалів, які б підтверджували заздалегідь сформульовані російською стороною тези: українська влада не переймається проблемами угорської нацменшини; громада здебільшого не володіє українською мовою, спілкується лише угорською та російською; угорці Закарпаття ностальгують за СРСР; українська влада вважає угорськомовну та російськомовну громади Закарпаття сепаратистами та екстремістами. У них були вилучені підготовлені матеріали, практично, з такими ж заголовками. Діяльність цих осіб на шкоду безпеці України задокументовано, їм оголошено рішення про примусове повернення з України. Вони вже залишили територію нашої держави.

 

 

 

Редакції відповідальні за тих,

кого відправляють для роботи в зону АТО

 

- На вашу думку, наскільки проінструктовані представники ЗМІ для роботи у воєнних умовах на сході?

- Це, до речі, ще одна важлива проблема. Оскільки Україна раніше не стикалася з військовими діями такого масштабу, в нас не було такої професії, як військовий журналіст. У нас було кілька військових журналістів, яких можна перерахувати на пальцях однієї руки: Андрій Цаплієнко, Артем Шевченко, Інна Павлова (Золотухіна) та ін. Такі люди знають, як працювати в умовах бойових дій, знають, що є певні обмеження. Новачки ж хочуть побачити все на власні очі або просто якоїсь романтики. Фрілансери хочуть зробити гарні кадри чи відео, щоби потім продати. Є ті, кого відправляють редакції. І тут треба працювати з редакціями.

 

Редакція має принаймні надати гарантії безпеки: по-перше, забезпечити страхування на випадок поранення, потрапляння в полон або й смерті. По-друге, екіпірувати, надати відповідне спорядження, бо іноді доводиться добу йти з камерою лісосмугою. Ці журналісти повинні усвідомлювати, що вони їдуть на війну. І з ними потрібно обов'язково проводити інструктаж. Це, до речі, хороша ідея для НСЖУ - організувати семінар, на який запросити тих, хто міг би поділитися досвідом, що робити, якщо потрапив під обстріл, у ворожий табір або в полон. Представники ЗМІ повинні розуміти, що робити в тих чи інших випадках, дотримуватися інструкцій.

 

І головне завдання журналіста - бути об'єктивним, рівновіддаленим від обох сторін. Ця рівновіддаленість - запорука його безпеки. Проте багато наших журналістів потрапили в халепу через те, що відразу після Майдану поїхали в Крим із національною символікою, акредитацією з прес-центру Штабу національного спротиву тощо.

 

Ще одна важлива умова для військового журналіста: ніколи не брати до рук зброї, принаймні, не фотографуватися зі зброєю. Якщо редактор поважного західного видання побачить під час збройного конфлікту фотографію свого журналіста зі зброєю, такий журналіст просто не працюватиме в цьому ЗМІ. А подивіться сторінки наших журналістів на Facebook чи Twitter...

 

- Про яку відповідальність повинні знати редакції, які відправляють своїх журналістів у гарячі точки?

- Редакції повинні роз'яснювати тим, кого відправляють працювати в райони бойових дій, що вони мають залишатися журналістами і не бути учасниками подій. Тобто не брати з собою ніякої символіки. Звісно, як громадянин він може підтримувати ту чи іншу сторону, але як журналіст він має об'єктивно висвітлювати і відповідно поводитися. Це світові стандарти, і ми знаємо, як працює західна преса, і можемо саме цього в них повчитися.

 

Редакції мають нести відповідальність перед родичами журналістів, яких туди відправляють без інструктажу, страховки та амуніції. Бо родичі мали б не тільки нас пікетувати, а й редакції, які їх туди направили.

 

Крім того, в редакціях мають ознайомитися з рекомендаціями, які визначають правові засади висвітлення подій під час АТО. Наприклад, законодавством встановлено юридичну відповідальність за поширення інформації з обмеженим доступом. Заборонено поширення через ЗМІ або в інший спосіб інформації, яка:

- розкриває спеціальні технічні прийоми й тактику проведення антитерористичної операції;

- може утруднити проведення антитерористичної операції та (або) створити загрозу життю та здоров'ю заручників та інших людей, які перебувають у районі проведення зазначеної операції або за його межами;

- має на меті пропаганду або виправдання тероризму, містить заклики до вчинення терористичних актів або висловлювання осіб, які чинять опір чи закликають до опору проведення антитерористичної операції;

- містить деталізовані дані про предмети та речовини, які можуть бути використані для вчинення актів технологічного тероризму;

- розкриває дані про персональний склад співробітників спеціальних підрозділів та членів оперативного штабу, які беруть участь у проведенні антитерористичної операції, а також про осіб (без їхньої згоди), які сприяють проведенню зазначеної операції;

- розголошує персональні дані осіб, постраждалих від теракту, та їхніх близьких родичів.

 

У цих рекомендаціях ідеться й про етичні норми професійної діяльності журналістів із висвітлення антитерористичної операції тощо. Це рекомендації й для тих, хто надає інформацію, й для тих, хто її передає, оприлюднює.

 

Часто створюють проблеми пости у соціальних мережах про пересування військ тощо. Наприклад, англійський громадянин, який працював на Russia Today, знімав пересування військ, блокпост, тобто те, що знімати заборонено. Пересування військ є однією з речей, яких не можна знімати, також деталі розташування блокпостів, бо потім по фотографіях дуже легко вирахувати, скільки там людей і зброї. Цього журналіста затримали військові й передали нам, ми його передали консулу, а той його відправив до Великобританії. Тепер йому заборонено в'їзд до України.

 

Ще наведу приклад, який демонструє, що редакція бере на себе відповідальність за тих, кого відправляє в зону бойових дій. Одного іноземного журналіста затримали терористи. Відразу приїхав із Лондона чоловік, який без нашого втручання вирішив цю проблему. Він, очевидно, має досвід, і на професійному рівні займається такими речами. Він відразу вийшов на терористів, переговорив, я не знаю, чи він щось платив, але йому вдалося забрати журналіста, й вони виїхали зі сходу, відмовилися навіть від супроводу й охорони, а потім виїхали з території України. Оце приклад відповідального підходу редакції.

 

 

 


 

 

Інформаційний супровід АТО, інформаційна війна Росії та очищення СБУ

 

- Хто у вас відповідає за оприлюднення важливої інформації СБУ й АТО? У який спосіб ви це робите?

- У нас кожне відомство має окрему прес-службу. Зараз триває АТО, існує Антитерористичний центр, який працює при СБУ, але суб'єктів у ньому дуже багато: СБУ, МВС, Прикордонна служба, Мінохорони здоров'я, представники КМУ, військових тощо. Нинішня операція - не класична АТО, вона вже стала більш військовою, ніж просто антитерористична. Що таке АТО? Це, приміром, коли група терористів захоплює заручників або чогось вимагає, переслідуючи певні політичні цілі, погрожуючи терором. Цивільне населення їх не підтримує, засуджує тощо. А тут ми зіткнулися із зовсім іншою ситуацією, коли частина населення підтримує сепаратистів, терористи захопили цілі міста, люди не можуть вийти на вулицю, закриваються школи і садочки. Коли вже задіяна армія, з літаками, гелікоптерами, це вже виходить за рамки звичайної АТО.

 

Зараз ідеться про розширення формату, й керує операцією фактично Генштаб Збройних сил України. СБУ допомагає, наша складова насамперед інформаційна. Ми інформуємо керівництво держави, штаб АТО, надаємо інформацію, яка допомагає їм орієнтуватися в тих чи інших умовах. Чому ми вважаємося силовим відомством? Тому що в нас є підрозділ «Альфа», але порівняно з МВС, чи Прикордонною службою, чи МО, він зовсім невеликий. І покликаний виконувати дуже вузькі завдання.

 

- Що ви думаєте про те, як інформує громадськість через Facebook керівник Центру воєнно-політичних досліджень Дмитро Тимчук?

- Він молодець. Це громадський сектор, абсолютно підтримую цю роботу. Дмитро поєднує всю інформацію від силовиків (бере і з наших прес-релізів), систематизує, коментує її й дає в тому вигляді, в якому люди краще сприймають. Журналістам важко всю інформацію зібрати, а Тимчук це робить, і медіа це зручно використовувати.

 

- Хто відповідає за інформаційний супровід АТО?

- Коли оголосили АТО, до неї не встигли добре підготуватися, нам довелося все робити з коліс. Було багато накладок, виникали проблеми, але зараз усе вирівнялося, все має вже професійний вигляд. На першому етапі Кабмін доручив інформаційний супровід нам, тому що АТЦ працює при СБУ. Ми відкрили тимчасовий прес-центр, де практично щодня робили брифінги для преси. Цю ж інформацію ми розміщували й на сайті, подавали в інформагентства. Так само чинили й МВС, прикордонники та інші. Але інформувати громадськість виявилося непросто. Було дуже важко отримати конкретну інформацію, більшу частину якої до того ж не можна оприлюднювати. Але ми розуміли, що ТБ потрібна картинка, тому ми озвучували наші прес-релізи.

 

Потім, коли АТО набула масштабного характеру, не можна було обмежитися тільки військовим чи силовим компонентом, постали соціальні, освітні, фінансові питання, почалася гуманітарна криза. Тому було прийнято рішення зробити об'єднаний прес-центр, призначити керівника - представника армії, військового журналіста, людину з військовим досвідом В'ячеслава Селезньова.

 

Селезньов наразі на сході. Ми тиждень тому почали проводити акредитацію. Робимо список і передаємо його Селезньову, він зі своєю командою допомагає організувати зйомки.

 

Чому ми почали проводити акредитацію? Це нормальна практика, коли йдуть бойові дії, проводити акредитацію. Тут два моменти: ми знаємо хоча б, хто туди їде, маємо контакти й можемо тримати з ними зв'язок. СБУ вже акредитувала кілька десятків представників ЗМІ з України та інших країн. Деякі акредитувалися вже перебуваючи там. Документи тих, кого ми акредитуємо (особливо це стосується іноземців або людей, які викликають сумніви), передаємо контррозвідці, яка їх перевіряє. Бо не всі журналісти виявляються журналістами.

 

Для акредитації потрібно надіслати мейлом першу й другу сторінки паспорта, редакційне посвідчення, лист редакції й контактні телефони. Ми перевіряємо і протягом одного-двох днів даємо акредитацію. Картки не даємо, на нашу думку, їх можна легко підробити. Просто передаємо списки. Але наголошую: акредитація не гарантує безпеки, про це мають турбуватися власне ті, хто туди їде. Акредитація лише надає дозвіл працювати в зоні проведення АТО, але в рамках, встановлених учасниками операції на місці.

 

- Раніше неодноразово зазначалося, що наш силовий блок при президенті Януковичі був під контролем росіян. Як змінилася ситуація після того, як Янукович утік із країни, чи оновився штат СБУ?

- Повністю змінено керівний склад СБУ, керівників департаментів, обласних управлінь. Звісно, підрозділ внутрішньої безпеки проводить відповідну роботу для того, щоб виявити людей, які можуть працювати на іноземні спецслужби. Тих, хто явно це робив, було звільнено в перші ж дні, коли Наливайченко став головою СБУ.

 

- А в прес-службі ті самі люди? За керівництва Якименка надзвичайно важко було отримати коментар у вашої прес-служби, якщо в обласних СБУ керівники прес-служб відповідали на наші запити, то в центральному офісі була суцільна тиша.

- Закритість прес-служби обумовлювалася закритістю керівництва, яке ще з часів КДБ працювало за правилом: спецслужба - це насамперед тиша, ніякої публічності не може бути в принципі. І дуже зручна позиція нічого не говорити і прикриватися секретністю, коли до справ, які ти робиш, є питання. Дуже легко приховати злочини, які робляться за ширмою секретності.

 

Попереднє керівництво взагалі боялося відкритості. Якименко не тільки читати, а й говорити правильно не вмів. Він практично ніколи не з'являвся на екранах. По телебаченню його показали лише раз, коли він оголосив про початок антитерористичної операції на Майдані. І наскільки мені відомо, було записано десятки дублів. До того ж це писалося не в прес-службі СБУ, а десь в іншому місці: можливо, в АП. Потім принесли цей диск із Якименком у прес-службу і сказали розповсюдити.

 

Новий керівник СБУ декларує відкритість, прозорість і зрозумілість. Бо коли люди розумітимуть, чим ми займаємося, не виникатиме багато запитань. Наприклад, часто доводиться чути від журналістів і пересічних громадян, що їх нібито прослуховують. Звідки вони це взяли? Не слухають просто так усіх підряд. Не слухає Служба того, хто не є під слідством і не підозрюється у скоєнні тяжкого, - підкреслюю: тяжкого, - злочину. Або не підозрюються у співпраці з іноземними розвідками тощо. Є законодавчі обмеження, які чітко регламентують, коли можна, а коли не можна застосовувати щодо людини технічні засоби. Щоби слухати всіх, не вистачить ані людей, ані спецтехніки. Пояснюючи це та інше людям, ми відсікаємо певні домисли. Коли ж ми цього не робимо,  виникає «інформаційний вакуум», який дуже швидко заповнюється домислами, чутками. Інколи навіть спеціально заповнюється людьми, які негативно налаштовані до України.

 

Тому вкрай важливо самим розповідати, щоб не формувалася хибна громадська думка. На сайті СБУ ми щодня розміщуємо по кілька повідомлень. Навіть на Youtube створили свій канал, де викладаємо відео, щоб полегшити журналістам роботу. Раніше вони мали їхати за цим відео до нас. Ми бачимо, що відео, яке ми викладаємо, користується попитом. Буває по 1,5 млн переглядів за день.

 

- А наскільки підконтрольне СБУ Донецьке й Луганське обласні СБУ?

- Це питання не до мене, там є люди, які отримують зарплату, є віддані Україні офіцери, керівників уже кілька разів міняли.

 

- Чи поширюєте ви інформацію іноземними мовами?

- Так, у нас на сайті всі матеріали українською та англійською мовами.

 

- Чи є у вас підрозділ, який займається інформаційними війнами?

- У нас немає такого підрозділу. Його обов'язково треба створювати, але, на мою думку, це питання іншого відомства. Це величезний шмат роботи й фінансів. Переконана, що спецслужба може в цьому лише допомагати, насамперед інформаційно, але не очолювати. В Росії, наприклад, під час чеченської кампанії було створено спеціальне інформаційне бюро. В інших державах цим займаються такі органи, як наша Нацрада.

 

Інформаційна війна, безперечно, має свої наслідки. Наші люди на сході в переважній більшості зомбовані російською пропагандою. Ось приклад, після того, як збили наш вертоліт у Краматорську, місцеве населення стверджувало, що той гелікоптер прилетів їх усіх повбивати, а їхні хлопці з самооборони, «патріоти Донецька» пішли в музей Великої вітчизняної війни, взяли старі гармати, відремонтували їх і збили цей вертоліт. А про те, що він був збитий сучасною зброєю російського виробництва, вони навіть і чути не хочуть.

 

Фото автора

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі наших відвідувачів:

    +Додати
    * тільки для зареєстрованих користувачів
     введіть код:


    Читайте також:
    НОВЕ НА «ТЕЛЕКРИТИЦІ»
    15:15 30.05.2016
    Алексей Бондаренко для «Телекритики»