Кому повинні служити українські ЗМІ?
Максим Кравченко для «Телекритики»
04.03.2014 09:24
Те, що я пропоную, нагадує цензуру. Але це не зовсім так – це лише наведення ладу. Те, що ми мали в наших ЗМІ упродовж усіх років незалежності – це бардак і «безпредєл», із яким треба навіки розпрощатися

У контексті розгортання російсько-української війни «Телекритика» продовжує дискусію з приводу інформаційної безпеки України, доцільності обмеження російського інформаційного впливу та впровадження проукраїнської пропаганди в медіа. На цю тему вже висловився Андрій Кокотюха. Пропонуємо увазі читачів колонку журналіста Максима Кравченка та готові публікувати думки інших медійників.

 

Після перемоги Майдану, якщо ми справді хочемо побудувати нове суспільство, позбавлене всього того, що нам набридло за часів Незалежності й раніше, потрібно ставити нестандартні питання про головне й давати на них нестандартні відповіді. Звичайні гасла й принципи побудови громадянського суспільства нам усім відомі; ми намагалися їх дотримуватися впродовж останніх років, і самі прекрасно знаємо результати. Революція, якщо вона таки буде успішною, має переглянути ці принципи. Це особливо стосується однієї з головних сил, які формують суспільство - ЗМІ.

 

Отже, кому повинні служити українські ЗМІ? Причому незалежно від форм власності, ліцензій чи будь-яких інших документів. Особистим інтересам власників, офіційній владі, ідеалам свободи слова чи народу?

 

Очевидно, що перші два варіанти ми вже проходили, дякувати Богу, інтереси більшості власників цього разу не збігалися з інтересами влади, як це було за часів Помаранчевої революції, що в кінцевому підсумку принесло перемогу Майдану. Так само очевидно, що проходити те ж саме буде неправильно. Будь-який грамотний журналіст, який знає стандарти професії, скаже, що треба рівнятися на свободу слова західних країн, що саме завдяки дотриманню цих стандартів відбулася перемога, відповідно, журналіст має їх дотримуватися, як лікар клятви Гіппократа. Але не все так просто. Ті мас-медіа, що підтримували Майдан і вели прямі включення, служили не цим ідеалам, а народу. Пригадайте, скільки разів доводилося чути вибачення від ведучих «Громадського ТБ» за порушення ними саме цих стандартів. Причому характерно було те, що чим більше вони відхилялися від стандартів, тим краще їм вдавалося служити народу.

 

Згідно із засадами свободи слова, які нам пропагують західні взірці, в студію абсолютно коректно було б запросити Януковича і об'єктивно провести з ним інтерв'ю під час розстрілу активістів. Ба більше, це було б іще й дуже бажано і надзвичайно комерційно вигідно. Якщо вдуматися в ті принципи, які ми намагаємося запровадити, то мрією будь-якого журналіста було б узяти інтерв'ю навіть не в тій ситуації, яку я описав вище (власне, що цікавого можна дізнатися від Януковича), а від Сталіна чи Гітлера. От де був би резонанс! І в студії, так само, як Кличко в президентському кабінеті, журналіст би вітався із цими діячами історії й намагався об'єктивно вивідати їхні секрети, зрозуміти їх... Не вірите, що це було б шалено успішно, то подивіться на США, де одними з найуспішніших є інтерв'ю з найвідомішими злочинцями, мафіозі, маніяками, їхні ж власноручні автобіографії неодмінно стають бестселерами. То чи потрібно вести нормальну розмову з подібного роду персонами? Чи, можливо, тут свободі слова не місце і їх узагалі не можна пускати в ефір? В античні часи було заборонено згадувати Герострата, хоч заборона виявилася невдалою, у нас же все навпаки, ми їх все більше намагаємося прославити. Чи не пора це змінити?

 

Перемога Майдану - це перемога народу. Не політиків, лідерів, а саме народу, всього разом, усупереч політиці й опозиції, яка, як на мене, дуже старалася, щоб цього не сталося. Й активістам було абсолютно плювати на закони чи будь-які стандарти, їх цікавило зовсім інше. Їм було абсолютно байдуже до позиції різних сторін у конфлікті, їх цікавила правда. Якщо ми хочемо, щоб жертви не були марними, щоб це диво, яке сталося в нас на очах, було недаремним, то ЗМІ мусять перейти на свідоме і перманентне служіння народу.

 

Коли ми говоримо про ЗМІ, то переважно на попередніх аспектах розмова й закінчується. Але доступ до інформації - це не єдина функція, яку виконують мас-медіа. Причому в стані, коли немає революції, чи війни, чи ще якихось катаклізмів, ця функція - другорядна. То яка ж першорядна? Дидактична. ЗМІ - це найкращий і нині найефективніший спосіб формування суспільних ідеалів, думок, власне, свідомості людей. І цей аспект абсолютно «незайманий», із цього приводу немає жодної позиції ні офіційної, ні будь-якої іншої, від нього просто усунулися всі сторони, окрім однієї - російської. Наші відверті міжнародні вороги, причому більше не нашої держави, а саме нашого народу, що можна бачити з їхнього ставлення до Майдану, всі роки незалежності вели послідовну пропаганду й виховували тут тих, кого їм треба було. Скільки відвертих бездарних кіно-агіток транслює кіно? Чим заповнений ефір наших провідних каналів? Скажіть мені, що в такому просторі можна виховати, окрім тітушок? Благо, виховна сила ЗМІ не безмежна, інакше революцію робити було б просто нікому.

 

Мушу підкреслити, що питання мови тут другорядне. Байдуже, яка мова - російська чи українська - головне, що пропагує, що несе в собі те, про що говорять. Найважливіше тут - питання світогляду, а мовне оформлення не має принципового значення. І доки наш ефір буде ледь чи повністю просякнутий російським, американським чи будь-яким іншим світоглядом, доти буде небезпека втрати державної цілісності й незалежності.

 

Це одне з найголовніших питань національної безпеки. Якщо пригадати будь-яку революцію, то вона починається саме зі світогляду. Спалюються тонни літератури, яка визнається «неправильною», і робиться нова «правильна». Згадайте, скільки зусиль було витрачено СРСР при творенні нової пролетарської літератури? Саме культурний аспект був, можливо, навіть важливішим за воєнний. У нас у цьому плані не було зроблено фактично нічого, ні в 1991 році, ні в 2004-му. Це призвело спочатку до режиму Кучми, а потім і до режиму Януковича (наш телеефір увесь цей час жив у тюремно-ментовській атмосфері, тож чого дивуватися). Якщо цього разу ми підемо таким само бездумним шляхом - це пряма дорога до наступного режиму, причому значно страшнішого!

 

Переворот чи революція - відбулася вона не просто, її сутність до кінця зрозуміють нескоро, бо це не просто зміна одної влади на іншу - це зміна світогляду. Тут ішлося не про зміну політичного курсу - правого, лівого чи ще якогось. Ідеться про поняття, що лежать у зовсім іншій сфері - моральній. Януковича здолали не через політичні переконання, а через почуття гідності, справедливості й бажання волі. Цей спалах може так само швидко згаснути в бюрократичній тяганині, кулуарах, розподілі грошей і т. д. Моральні цінності дуже швидко нас можуть залишити, як це було після 2004 року. А їх треба культивувати! Досі не було зроблено жодної спроби це зробити. Все було всупереч їхній появі й перемозі. Власне, єдине, що їх відродило - це надмірна нахабність Януковича і його середовища, але на його місці може опинитися значно виваженіший і хитріший диктатор, який таки «зажене нас залізною рукою до щастя». Причому небезпека вже на носі, бо й сам Майдан хоче «лідера і порядку». І я дуже сумніваюся, що більшість на чергових виборах зможе розпізнати «нового дракона».

 

Якщо ми хочемо досягти успіху, то саме на світогляді треба робити головний акцент, а не на політиці чи економічних реформах. Ми вже були переконані після перемоги Помаранчевої революції, що назад вороття немає, але після перемоги не було зроблено нічого, що б цю перемогу закріпило. Я не кажу про систему влади і т. д., я кажу лише про свідомість людей, яку лишили на поталу тотальній обробці російською пропагандою і свавіллю власників ЗМІ.

 

Зараз світогляд змінився в кращому разі серед 10% українців, а може й більше, - тих, хто пройшов крізь Майдан або зумів його повністю відчути. А що робити з рештою 90%? Сподіватися на те, що хвиля дійде й до них і вони самі собою зміняться? З тим ефіром, що в нас є нині, можна бути певним, що ці 90% так і не зміняться. І повернення Януковича у якомусь іншому образі нас чекає через кілька років. То, може, треба допомогти цим людям змінитися?

 

Потрібна державна просвітницька програма, яка б пропагувала ідеали Майдану (звісно, їх ще треба зрозуміти, але це виходить за тему розмови). Вона повинна бути затверджена на рівні ліцензій, виданих ЗМІ, і дотримання її має жорстко контролюватися. З людьми, задуреними російською пропагандою, що вважають жителів Західної України «бандерівцями», треба вести роботу. Самі вони нічого не зрозуміють. Так само мало хто з них повірить, що Майдан переміг не завдяки агресивним фашистам та проплаченим демонстрантам, а завдяки чомусь зовсім іншому. Ми знаємо правду й чомусь сподіваємося, що вона дійде до всіх. Але цього не відбувається і не відбудеться. Тому що правду, так само як і неправду, щоб вона почала жити в головах людей, треба туди дуже інтенсивно вдовбувати, як це робить реклама. Через те, що правду ніхто не пропагує, в нас іще досі дуже комфортно існують комуністи, які знищили українців в десятки тисяч раз більше, ніж це зробив Янукович. Це ж саме може відбутися і з Партією регіонів.

 

Просвітницька й пропагандистська робота має вестися не лише щодо Майдану, а й щодо українського - в найширшому сенсі. Досі всі спроби популяризації українського були дуже несміливі, невмілі й ніколи не були державною програмою. До речі, питання українських ідеалів не менш туманне, ніж ідеалів Майдану, і за двадцять три роки Незалежності ніхто навіть не спробував сформулювати ці питання. А на них відповіді мають бути дані, аби наша держава стала повноцінною.

 

Наступне. Люстрації потребує не лише наша політична еліта, чиновники, міліція й армія. Не меншої очистки потребує наш ефір, наша преса. Повинно бути сформоване державне замовлення на створення українського продукту і не лише за пропискою, а й за духом. Не так, як зараз: дивишся серіал - виробник Україна, а там українським і не пахне. Що ж до регіонів, то місцеві ЗМІ мають бути очищені, а окремі просто заборонені, бо вони провадять не просто неукраїнський дискурс, а відверто антиукраїнський. Зважаючи на те, що зараз показують і пишуть російські мас-медіа, то їх якнайшвидше треба заборонити на території України. Вони відверто ведуть антиукраїнську асиміляційну пропаганду, з повною неповагою до нашого народу і нашої держави, спрямовану на загарбання наших земель. Західні експерти, напевне, будуть проти всього цього, але тоді вони будуть неадекватними в розумінні ситуації. Уявімо на мить, що у США чи Британії, чи іншій країні на Заході чи Сході існують легальні ЗМІ, які ведуть відверто антинародну і антидержавницьку асиміляційну пропаганду. Не виходить уявити? Правильно - бо це неможливо.

 

Все, про що я кажу, нагадує цензуру. Але це не зовсім так - це лише наведення ладу. Те, що ми мали в наших ЗМІ упродовж усіх років незалежності - це бардак і «безпредєл», із яким треба навіки розпрощатися. Втручання в роботу мас-медіа має бути спрямованим не на те, чим займається наша комісія з моралі: заборонами «Південного парку» та «Сімпсонів», переслідуванням порнозірок чи пропаганди гомосексуалізму. Напевно, зі мною будуть сперечатися, але порнографія завдає значно меншої шкоди, ніж варіації «Ментів» у вечірньому ефірі всіх каналів. Якщо ми хочемо досягти того, заради чого люди віддали життя на Майдані - без наведення ладу в ЗМІ не обійдешся! Увесь контент має бути приведений до того вигляду, який потрібен для добробуту, процвітання, власне, для щастя народу України. І не відповідно до мовних, ліцензійних чи журналістських стандартів, а відповідно до світогляду народу нашої держави. Цей крок найперший, і не менш невідкладний, ніж економічні та соціальні реформи. А в умовах прямої агресії з боку Росії, він стає навіть нагальнішим.

 

Якщо мої міркування видаються нецивілізованими чи невідповідними якимось взірцям, то треба розуміти, що ніде в світі, крім України, ще не відбувалося подібних революцій. Тому нам має бути видніше, що робити, а не «їм». І нам треба йти своїм шляхом, а не «їхнім».

 

Фото - zn.ua

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі наших відвідувачів:

    +Додати
    * тільки для зареєстрованих користувачів
     введіть код:


    Посилання за темою:
    НОВЕ НА «ТЕЛЕКРИТИЦІ»
    12:59 26.05.2016
    Алексей Бондаренко для «Телекритики»
    09:54 26.05.2016
    Ирина Навольнева для «Телекритики»
    08:55 26.05.2016
    для «Телекритики»