ТойХтоПішовУПрокат

Андрій Кокотюха для «Телекритики» 23-01-2012

У підсумку «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» справляє позитивне враження й позбавляє тотального скептицизму щодо українського кіно в прокаті

Перш ніж купити квиток на фільм Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», прем'єра якого відбулася 19 січня, - на Водохрещу, до речі! - ваш автор тривалий час намагався пройти до каси кінотеатру крізь вогонь власних сумнівів. Надто багато авансів роздавало українське кіно протягом десяти останніх років. Надто часто обпікалися глядачі об «перші українські блокбастери».

А головне - Михайло Герасимович Іллєнко, судячи з його попередніх кіноробіт, численних інтерв'ю, публічних виступів та особистого спілкування, ніколи особливо не тяжів до кінематографу, який прийнято називати «масовим». Тобто, такого кіно, яке запрограмовано передусім на прибуток або хоча б вихід у «нуль». На моє глибоке переконання, Михайло Іллєнко надає перевагу кіно авторському. Яке призначено для вузької аудиторії фестивалів. Там же здобуває призи і зовсім не відповідає поняттю «блокбастер». Хоча в країнах, де є кіноіндустрія, авторське кіно живе лише за рахунок комерційно успішного. І стає яскравим та помітним явищем тільки на його, масового кіно, фоні.

Ось які переконання я мав, морально готуючись до походу на «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Я дуже боявся, що хвилин за тридцять після початку чергового «першого українського блокбастеру» люди почнуть виходити з залу. Як це вже було на «Молитві за гетьмана Мазепу» в 2002 році та «Прорвемось!» у 2006-му. Пізніше дізнався - не я один був скептично налаштований перед прем'єрою. Отже, українське кіно, на жаль, само себе загнало в ситуацію, коли від нього нічого хорошого не чекаєш.

У цьому плані згаданий вище 2006 рік став, як на мене, роком невдалого прориву українського кіно в кінотеатри. З огляду на той час найадекватнішою стрічкою «українського» сегменту для мене лишається, як не дивно, «Штольня» - привабило насамперед тяжіння до жанрової чистоти, відсутність зайвих сентиментів, натягнутої любовної лінії, повна деполітизація та данина ірреальному.

Страшна казка з хорошим кінцем, де все перемагає не Сила Кохання, а сильний Герой із усталеною та сформованою системою цінностей (бажано - демократичних): ось яка історія повинна, як на мене, стати для українців улюбленою. Причому йдеться не лише про кіно...

Представляючи свою нову стрічку, Михайло Іллєнко загалом озвучував тези про нового героя-переможця, котрий долає труднощі та виходить живим із численних перипетій. І це десь так відповідало моїм уявленням про тематику, жанр, настрій та напрям сучасного українського фільму. Правда, кілька разів я чув від Іллєнка й таке: мовляв, його називають «не касовим» режисером, одначе цього ніхто не знає, бо його фільми, зокрема «Фучжоу», не мали широкого прокату. А отже, невідомо, яку б касу вони зібрали. І, відповідно, чи не забрали б потім критикани своїх слів назад. Хоча коли йдеться саме про «Фучжоу», то, при всій повазі до невтомного Михайла Герасимовича, ця стрічка - зразок українського авторського кіно. Якщо хочете - «фестивального».

Це не погано. Це не тавро і не вирок. Просто такі фільми не запрограмовані самим автором на демонстрацію мільйонам у великих кінозалах. І, відповідно, на розуміння цими самими мільйонами. Чого домагаються продюсери та прокатники.

Проте любов до кіно і повага до спроб українських кіновиробників прорватися не на фестивалі (там їх уже знають!), а в кінотеатри перемогли. Я купив квиток. По ходу переконавшись - третину місць у залі вже заброньовано, ще третину - вже продано, і це - за годину до початку вечірнього сеансу. Отже, тепер лишилося тримати кулаки, аби надії себе виправдали і з залу ніхто не почав виходити так само активно, як бронювали місця.

Перші кадри справили суперечливе враження. Краєвид Південних Анд, на тлі яких іде змарнілий головний герой - заради того, щоб зафільмувати це, тобто зняти Південну Америку не в Криму, а в Південній Америці, режисер витратив півтора роки, зупинивши виробничий процес. Про намір зняти Анди на натурі Іллєнко говорив ще в 2008 році, коли процес тільки почався і проект отримав із бюджету стартові 6 млн грн (у процесі бюджет стрічки зріс до 16 млн грн). Моє суб'єктивне враження: це мистецькі... витребеньки (щоб не вжити образливого слова «понти»). І ще одне підтвердження претензії Іллєнка знімати насамперед авторське кіно. Хоча кадр справді красивий. Але знає про реальність зйомок обмежена кількість людей. У глядачів, розбещених намальованими на комп'ютері краєвидами Гоґвордса, натуральні Анди, напевне, трепету не викличуть. Хіба що перед початком прочитати лекцію: ось це - не комп'ютерна графіка, а справжні гори.

Тим більше, що далі ми бачимо сцену повітряного бою, зроблену за голлівудськими стандартами, тобто - за допомогою високих технологів. Бій ведеться під супровід етномузики від «ДахаБраха», і цей мікс української автентики з Голівудом уже сприймається позитивно та, відповідно, викликає пожвавлення в повному залі. Але наступні епізоди, котрі є флеш-беком із дитинства героя в селі на Полтавщині, та ще й у контексті грядущого Голодомору, напружили ще більше.

Річ у тім, що Віктор Андрійович Ющенко своєю, як би це так обережно сказати, культпросвітницькою діяльністю перетворив болючі теми української історії на предмет спекуляції, політичного й громадянського протистояння та відразливий пафос. Наслідки цього ми будемо розгрібати ще довго. Також мене особисто щиро бісить неписане правило, згідно з яким український Герой повинен обов'язково походити з козацького роду і ментально тяжіти до села. Хоча українській культурі, насамперед масовій, не вистачає передусім національної урбаністики. Адже розвиток відбувається в містах, це не лише українські реалії...

Проте, повертаючись до предмету розмови, я готовий припустити: тема Голодомору згадувалася, бо проект «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» подавався в Мінкульт ще за Ющенка. І мав більше шансів пройти саме в такий спосіб. Але якщо вже Іван Додока (Дмитро Лінартович), головний герой фільму - нащадок характерників, хлопець, що вижив після великого голоду, та син «ворога народу», пішов служити в Червону армію, сценаристам (серед яких - Михайло Іллєнко) варто було пояснити, для чого він це зробив. Мій дідусь, наприклад, додав собі два роки, аби записатися в армію. Там хоча б годували та не змушували комсомольців робити обшуки в своїх односельців. Ось як виглядало виживання в Радянському Союзі. Чим був мотивований Іван Додока, коли пішов у «червоні соколи» - невідомо.

Проте все викладене вище стосується лише перших хвилин стрічки. Після того, як Іван підкидає монету вгору, поки вона летить - лупить кулаком просто в п'ятак містечковому гопникові, а потім - спокійно ловить монету та повертає коханій дівчині, дійство на екрані дивним чином налагодилося.

Відпали сумніви в тому, що на екрані - авторська претензія на геніальність укупі з освоєнням коштів. Глядачі разом зі мною побачили справді лінійно збудовану гостросюжетну драму. Де немає притаманного українцям пафосу, культу села, бідності й поразки. Де «українському поетичному кіно» роблять реверанс, але - короткий, ввічливий та, я сподіваюся, прощальний. В усякому разі, хай традиції поетичного кіно живуть та перемагають у фестивальних стрічках. Так само, як інші українські культурні традиції - сопливості та надмірної сентиментальності.

Якщо Михайло Іллєнко наступив на горло цим традиціям, знайшовши спільну мову та, відповідно, компроміс між авторським та продюсерським кіно, він тим самим мимоволі показує приклад іншим, хто справедливо хоче прорватися на великі екрани. Та, відповідно, достукатися до мас. Для цього треба залишити любов до інтелігентських рефлексій. Ще краще - змити ці рефлексії в унітаз. Адже в героїв на них немає часу.

Принаймні в Івана Додоки. Збитий у бою радянський льотчик потрапляє в полон. З полону - в НКВД як зрадник. Звідти - в табори ГУЛАГу, і там не до рефлексій та виявів поетичної натури: виживати треба. Тому Додока тікає з табору, його шукають, він після низки пригод добирається до Південної Америки, де потрапляє до індіанців. Учить їх варити борщ. А в фіналі заганяє всіх на традиційну українську толоку. Пафос, звісно, проте ненав'язливий і досить легкий.

Як, зрештою, і вся стрічка: лишившись в «українському» контексті, вона цілком може бути зрозумілою за межами нашої країни. Власне кажучи, це вже відбувається - фільмом зацікавилися прокатники за кордоном.

Окрема тема - містика. Окреслене раніше тяжіння українців до ірреального та віра в ірраціональне Іллєнком не експлуатується (як той же Голодомор), а саме використовується з користю як для сюжету, так і для візуального ряду. Додока періодично демонструє певну схильність до надприродних, можна сказати - чаклунських здібностей. А між ним та його ворогом, односельцем та офіцером НКВД Шулікою, постійно є якісь астральний, тільки їм відомий зв'язок. Отак, без надмірної поетизації, можна передати внутрішній світ героїв, нікого не «навантажуючи».

Продюсер стрічки Володимир Філіпов наголошує ще на кількох моментах, котрі додають або мусять додати їй цінності. Перший: кіно робилося українцями в Україні. Знімальна група, актори, музика, спецефекти - все це має українське громадянство. І хоча широкий глядач упізнає поки що не всіх виконавців (серед медійних облич - Віталій Лінецький, Віктор Андрієнко, Олександр Ігнатуша), роздратування від того, що тут немає Гоші Куценка, Адама Сендлера або Леонардо ді Капріо, не відчувається. Момент номер два: продюсер націлений на широкий глядацький загал та не соромиться цього. Навіть більше: закликає в боротьбі з піратським «закачуванням» почати з себе і купувати або квитки в кіно, або ліцензійні диски. Адже тільки так українське кіно отримає реальну цінність: за можливість отримати продукт треба заплатити.

У підсумку «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» справляє позитивне враження. Перекреслює сумніви, висловлені вище. Та позбавляє тотального скептицизму стосовно перспектив українського кіно в прокаті. І чи не вперше дає віру в те, що кіноіндустрія в моїй країні має перспективи. Ну, а особисто Михайлові Іллєнку - надію на те, що поєднання авторського та продюсерського кіно мінус пафос дадуть йому змогу без перебільшення називати себе касовим режисером.

Фото - Павла Довганя

Версія для друку * Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.