Кого засудить Тарантіно?

Ольга Клінгенберг, «Дзеркало тижня» 04-09-2010

Венеціанський міжнародний кінофестиваль, що стартував першого вересня, презентує вишуканій публіці шекспірівську «Бурю», «ковток Озону» у конкурсній програмі, Квентіна Тарантіно на чолі журі і бурхливі оплески гонконгцю Джону Ву

З останнього, мабуть, і почнемо. Це єдиний «Золотий лев» фестивалю - очевидний і оголошений ще до відкриття. За вислугу років та внесок у кіномистецтво. Нещодавно, три роки тому, його отримував Микита Михалков, торік - аніматор студії Pixar і креативний радник Walt Disney Imagineering Джон Лассетер. Нинішнього року приз вручають Джону Ву - гонконзькому майстру бойовиків. Найбільше у Ву навчився Квентін Тарантіно. І є щось концептуальне в тому, що саме він головує у суддівській колегії 67-го Венеціанського кінофестивалю.

У Тарантіно та його команди (де серед інших - актриса Інгеберге Дапкунайте і незмінний бартонівський композитор Денні Елфман) багатий вибір. До 11 вересня на острові Лідо буде потужний американський десант: найбільше фільмів у конкурсі представляють вони.

Серед інших везе свій п'ятий фільм Софія Коппола, яка, судячи з назви картини - «Десь», досі перебуває у пошуках творчої ідентичності. Релізи цієї комедійної драми попереджають, що автобіографічних моментів у змалюванні стосунків Копполи старшого та молодшої нам не уникнути. Закономірним видається і продовження теми ізраїльсько-палестинського конфлікту: не пізніше як на торішньому фестивалі всіх обіграв ізраїльський фільм «Ліван». У нинішньому конкурсі відлунням тієї перемоги є екранізація палестино-італійського автора Рула Джебріля «Міраль».

Якщо торік Венецію атакував з обох боків Вернер Херцог, показавши обидві останні картини... у конкурсі, то цьогоріч подвійних обертів набирає присутність Вінсента Галло. У конкурсі він і режисер, і двічі актор на головних ролях. Одна робота - у польського класика Єжи Сколимовського в образі афганського бранця для «Необхідного вбивства». Інша - в себе самого у фільмі під ліричною назвою «Обіцянки, написані на воді». А відкрила конкурс виробничим трилером із життя балету - «Чорний лебідь», - на пуантах Наталі Портман.

Ще один обласканий призами Мостри учасник - цього разу російський. Фільм «Вівсянки» Олексія Федорченка, судячи з сюжету - задушевно-слов'янський, але анонсується як еротична драма. Це історія дружби двох коханих чоловіків однієї жінки, але те, що Федорченко, прозваний на батьківщині уральським самородком,
встиг сподобатися у Венеції, - незаперечно. 2005-го його дебют «Перші на Місяці» показали в паралельній конкурсу програмі «Горизонти» і відразу нагородили за нестандартну документальну естетику вигаданого історичного факту. Російське кіно люблять на Венеціанському кінофестивалі несамовито, намагаючись щороку відкрити «нового Тарковського». Впродовж останнього десятиліття виходили лише Звягінцев і Герман-молодший. Тож у «Вівсянок» великий тягар відповідальності. Його трохи розбавляє участь поза конкурсом короткометражки Рустама Хамдамова «Діаманти» з Ренатою Литвиновою та еспериментальна картина Віктора Алімпієва «Слабкий Рот Фронт».

На слабкість у частині любові до себе та свого кінематографа точно не страждають італійці. Рік у рік зразки національного кіно стають предметом критики та глузувань. Сучасне італійське кіно далеко не у формі, але із завидним завзяттям змагається. У 2010 р. на Мострі - цілих чотири місцевих фільми.

А поки що до меж «нульових», які відходять, підступили, спалахнувши ще наприкінці минулого століття, француз Франсуа Озон і німець Том Тиквер, іспанець Алекс Делла Іглесіа і японець Такеші Міїке - зірки, так би мовити, на західний смак. Поекспериментувавши останніми роками з азіатчиною, Мостра знову закликає грати «своїх». На відміну, до речі, від головного суперника - Каннського кінофестивалю. Не дивно, що Франсуа Озон, який відмовився бути весільним генералом на відкритті останніх Канн, дотепно резюмував: «Комедія, в якій Катрін Деньов знову співає, - не той жанр, із яким варто приїжджати до Канн!» Отож його останній фільм «Ваза» відданий на відкуп Венеціанському конкурсу. У навдивовижу неадекватної кар'єри Тома Тиквера є шанс на реабілітацію з мелодрамою в дусі «Третьої міщанської» - фільмом «Три». Але його цілком може випередити «Сумна балада для труби» Алекса де ла Іглесія, що перемолов свої улюблені мотиви - цирк і клоунаду - у горнилі історичної драми про Громадянську війну в Іспанії. Проте Схід Європа воліє споживати вже в обробленому вигляді - Такеші Міїке експортує на Захід японську класику від Ейчі Кудо, римейк «13 убивць».

Примиряючи Схід і Захід, Венеція-2010 пропонує дві ретроспективи. Цього разу - акторські. Традиційно щось із італійської скарбнички: нинішнього року честі удостоївся Вітторіо Гасман. А по той бік - добірка шедеврів із Брюсом Лі. Неважко здогадатися, з чиєї ініціативи переповнена смислами Мостра вирішила відпочити на гонконзьких бойовиках. Але головне рішення Тарантіно - ще попереду.

«Дзеркало тижня»

Фото - http://www.arthouse.ru/

Версія для друку * Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.