Німецьке телебачення солідаризувалося з українським рухом «Стоп цензурі!»

Сергій Грабовський , для «Телекритики» 03-09-2010

Під час виступу Віктора Януковича перед представниками німецької ділової еліти не було жодної телекамери, крім української. Німецькі ЗМІ продемонстрували візитеру своє ставлення

«Ані зустрічі з пані Меркель, ані виступ у готелі "Адлон" не були згадані в жодному випуску новин основних національних каналів. Жодного слова. Лише у друкованих ЗМІ наступного дня ця подія була коротко висвітлена. Німецькі медіа були явно розлючені проблемами зі свободою слова в Україні й покарали її владу свідомим і всеохопним ігноруванням».

У. Умлауфф, Німеччина, стаття «Відбути номер», часопис «Український тиждень», №36, 3 ‑ 9 вересня 2010 року.

У цій статті йдеться, як ви вже, мабуть, зрозуміли, про візит президента України Віктора Януковича до Німеччини, який щойно закінчився, і про реакцію на цей візит і на самого главу української держави з боку тамтешніх мас-медіа. Власне, про реакцію, яка полягала в демонстративній відсутності цієї самої реакції.

І поки канцлерин фрау Меркель, виходячи з популярних наразі принципів Realpolitik (навіть якийсь негідник має можливість бути включеним у сферу німецьких інтересів, якщо це вигідно, хоча після зустрічей із ним і доводиться ретельно мити руки з милом), дипломатично наголошувала, що, мовляв, у німецького уряду є запитання щодо «демократичних процесів, особливо свободи преси та свободи висловлювання», мас-медіа ФРН наочно показали, хто в громадянському суспільстві хазяїн. Кучму свого часу показували (і справедливо) як ворога свободи преси, і це було певного роду визнання особистісних якостей другого президента України. Януковича ж навіть такого звання не удостоїли: він в очах німецьких журналістів (а відтак і в очах якщо не всього суспільства, то його мислячої частини, в тому числі й бізнесменів) таке собі велике Ніхто на прізвище Ніяк.

За свідченнями очевидців, у берлінському готелі «Адлон» під час виступу Януковича перед представниками німецької ділової еліти не було жодної(!) телекамери, крім камери прес-служби глави української держави. Тут коментарі зайві.

Втім, знову слово має Уве Умлауфф: «На участь у зустрічі було подано більш ніж 600 заявок від підприємців і бізнес-асоціацій, але представники останніх радше цікавилися можливістю отримання контактів на перспективу і фуршетом, аніж інвестиційними пропозиціями». А от місцеві тележурналісти навіть фуршетом погидували...

Звісно, така настанова німецьких ЗМІ жодним чином не йде на користь діловій співпраці двох країн, спільним економічним проектам та інвестуванню ФРН в українську економіку. Так само, як не йде на користь й закорінена вже кілька місяців у німецькій пресі метафора, котра характеризує прем'єра України Азарова як «неандертальця» за його висловлювання щодо неможливості плідної участі жінок у керуванні державною машиною. Справа зроблена була спільними зусиллями: «неандертальцем» прем'єр став після показаних телебаченням численних шоу FEMEN та після опублікованих у ЗМІ відкритих листів до західних колег, підписаних знаними діячками українського ґендерного руху. І справа щодо Януковича - продукт спільних зусиль; не було б вітчизняних протестів проти утисків свободи слова, не виник би рух «Стоп цензурі!» - не було б і відповідних дій німецьких ЗМІ.

Отож, під оглядом інтересів чинної влади, маємо антипатріотичні й антидержавні дії певної групи заангажованих українських громадян, які за допомогою контактів із західними ЗМІ дискредитують главу своєї держави та голову уряду України, зривають вигідні контракти та інвестиції, руйнують імідж країни в Європі й у світі. Переконаний, ще 25 років тому саме такі тяжкі злочини інкримінувалися б усім тим, хто підриває... ну, і далі за текстом, у тому числі й авторові цих рядків (утім, якраз чверть століття тому, коли в Москві Горбачов уже проголосив перебудову, ревні київські службисти справді «шили» відповідну справу мені та деяким моїм колегам, але не встигли впоратися вчасно).

Цілком імовірно, що за певних варіантів суспільно-політичного розвитку можливе повернення до подібної стилістики й у виступах речників влади (вже зараз дехто із «золотих голосів» Партії регіонів висуває на адресу журналістів схожі інвективи) і, що головне, ‑ у діях «компетентних органів».

Насправді ж, якщо брати до уваги стратегічну перспективу країни, все навпаки. У Німеччині знають, що в Україні є кого утискати: є незалежні і незалякані журналісти, є суспільна потреба у вільному слові, є ґендерний рух та, на додачу до всього, кілька бодай відносно незалежних телеканалів, газет, інтернет-видань. Іншими словами, в Україні є інша Україна, відмінна від тієї, чий висуванець Ніхто на прізвище Ніяк приїхав до Берліна.

Власне, що у цій «антипатріотичній» настанові нового? 1943 року знаний французький письменник і мислитель, учасник Руху опору Альбер Камю писав у циклі есеїв під заголовком «Листи до німецького друга»: «Мені хочеться любити свою країну, не зраджуючи водночас справедливість. Я не бажаю Батьківщині величі, досягнутої будь-якими засобами, замішаної на крові та брехні. Ні, я хочу допомогти їй жити, допомагаючи жити і справедливості». Його німецький товариш ‑ інтелектуал на це відповів: «У такому разі ви не любите свою Батьківщину».

Знайома теза, чи не так? Причому вона побутує й на вустах речників влади, і на вустах опозиційних ультрапатріотів. Уся проблема в тому, що адресат листів Камю (і носій відповідних поглядів) - це персонаж, який за відповідних політичних обставин досить швидко еволюціонував до стадії переконаного нациста, для якого Батьківщина (а реально - державна машина в руках чинної сильної влади) понад усе...

То що ж маємо, як то кажуть, у сухому підсумку? Кілька наче й простих, але конче важливих речей.

По-перше, чітку демонстрацію журналістської солідарності («Схід і Захід разом!» - у масштабах Європи) над головами політиків і політиканів.

По-друге, свідчення небезнадійності зусиль тих, хто всупереч популярній настанові: «Сиди тихо й не рипайся!» - таки рипається та ще й із виходом на європейські обшири.

По-третє, наочну ілюстрацію, чим є в нормальній країні така важлива складова громадянського суспільства, як журналістська спільнота.

По-четверте, приклад того, як слід поводитися з політиками, котрі чи то безвідповідально говорять про суспільно важливі явища, не збираючись перейматися захистом і розвитком цих явищ (скільки було, в тому числі й під час візиту до Німеччини, сказано про щиросерду підтримку владою свободи слова?), чи то не менш безвідповідально діють (тут приклади кожен здатен навести сам, причому як щодо влади, так і щодо тих численних опозицій, які змагаються за любов українського електорату й за «галочку» у виборчому бюлетені).

Ну, і по-п'яте - свідчення того, що чорт далеко не такий страшний, як його малюють, і супроти молодця - лише вівця. Ви тільки послухайте зроблений у Берліні запис Сергія Лещенка!

Це ж на якому рівні розуміння Європи працює високооплачуваний президентський апарат, коли дозволяє своєму патронові вилазити перед німецькою аудиторією з розповіддю про Аркадія Райкіна, якого начебто вся Німеччина має знати та любити, і з переказом скетчу піввікової давнини про комунізм, який для Януковича досі(!) символізує все хороше (а для німців - лише погане)?!

Ні, з такою командою можна виглядати «сильним лідером» тільки перед заляканими і збайдужілими плебеями. Утім, Ніхто на прізвище Ніяк іншим бути й не може. Тільки за межами України, без голобельних підпірок, без приборканого у своїй масі телебачення, це куди краще видно.

Звичайно, за державу сумно, але справедливість та істина - це ті явища, без яких завалиться навіть найпотужніша і найбагатша держава, отже, доведеться знову лупати осоружну скалу.

Тішить у цьому те, що нам наочно продемонстрували: справа варта зусиль.

P.S. від редакції: Вчора на державному Першому національному каналі під час розлогого сюжету про візит Віктора Януковича до Китаю особливо наголошувалося на величезній увазі китайської преси до приїзду нового українського президента. При цьому наголошувалося на тому, що під час візиту Леоніда Кучми місцева преса майже не звернула на ту подію уваги. Коментарі, як то кажуть, зайві...

Версія для друку * Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.